Як відомо, зміст храмового богослужіння конкретного дня залежить від особливостей поєднання добового, тижневого та річного кола богослужінь, згідно відповідних вказівок Типикону та Місяцеслова. Деякі богослови стверджують, що православні богослужіння за своєю побудовою настільки унікальні, що точно такою як сьогодні, служба буде відправлятися в храмі не раніше, як за триста років.
Із цього факту можна зробити два досить важливих висновки. З одного боку, кожне наше богослужіння ми без перебільшення повинні сприймати унікальними та неповторним, оскільки в нашому житті воно дійсно вже більше ніколи не повториться: для цього потрібно прожити на землі кілька разів довше, ніж звичайно живуть люди. А з іншого боку, християни та пастирі повинні більше звертати увагу на особливостей поєднання днів місяцеслову, тому, що дуже часто через таке поєднання можна відкрити для себе саме ті грані свята чи події, які раніше часто незаслужено проходили повз нашу увагу.
Так, цього року 5-та неділя після П’ятидесятниці співпала зі святом Собору Дванадцяти Апостолів. У цей день Церква пропонує нам поглянути на нього через призму поєднання богословського змісту двох, а навіть, трьох подій.
По-перше кожна неділя – це оновлений спомин та наше особисте пережиття події Воскресіння Господнього. Саме тому ми кажемо, що всяка неділя для християн – це Мала Пасха. Зміст піснеспівів, урочистість та пишнота недільного богослужіння своїм духом ближче всього до богослужіння Великодня, а Таїнство Євхаристії дійсно робить нас причасниками вічного життя Воскреслого Спасителя, Який через Святе Причастя обожує та освячує нашу з вами пошкоджену гріхом природу.
Другий аспект свята знайдемо в богословському змісті недільного Євангельського читання. 28 зачало від Матвія пригадує нам історію про те, як Спаситель прибув у «землі Гергесинські», де вигнав бісів із двох чоловіків. І далі, як читаємо у Святому Писанні, дозволив цим бісам увійти в стадо свиней, які в ту ж мить кинулися з кручі в озеро та потонули. Вражені пастухи негайно побігли до міста й розповіли усім про побачене. За свідченням апостола Матвія, усе місто вийшов назустріч Христу і… «стали благати, щоб Він відійшов від їхнього краю» (Мф.8:34)
Цей біблійний фрагмент дуже важливий для нашого духовного вдосконалення, оскільки розповідає про вічну боротьбу в людському серці між духовними та матеріальними цінностями. Не варто думати, що історія людей, описаних в цьому Євангелії, жодним чином не стосується нас із вами. Насправді, ця подія глибоко символічна та щодня повторюється з кожним віруючим, а тим більш – не віруючим.
«Дух бадьорий, а тіло – немічне» каже іншого разу Спаситель (Мф.26,41). Але ці слова для людей нашого часу більше не актуальні, тому, що в нас із вами і тіло немічне, і дух уже давно не є бадьорим. Сьогодні ми залюбки готові обміняти духовні блага на тілесний комфорт, а тим більше на якісь матеріальні цінності. Один із найпростіших прикладів – наше небажання дотримуватись посту. Учора закінчилась Петрівка, але відверто кажучи, для більшості з нас вона й не розпочиналася. І це не тому, що ми про неї не знали, а тому, що ми не хочемо обмежувати себе в зовнішньому комфорті та навіть усвідомлюючи все це, надаємо перевагу тимчасовому, а не вічному. Ось чому нам потрібно частіше розважати над Святим Євангелієм, і зокрема над історією про гадаринських біснуватих. Окрім всього іншого, вона ще ставить нам перед очі істину існування злих сил, та показує їх можливий вплив на кожну людину.
Але особливої ваги цей недільний день набуває від цьогорічного поєднання із великим і древнім святом, що має назву «Собор славних і всехвальних 12-ти Апостолів». Це свято вшановує в один день усіх дванадцяти найближчих учнів Христових. Їхню пам’ять Церква творить у різні дні року – в залежності від часу мученицької кончини кожного з них. Але в наступний день після дня Петра та Павла ми згадуємо їх усіх разом, як однаково рівних за честю та апостольським достоїнством мужів віри та благочестя. Це свято є одним із найбільш давніх свят Православної Церкви та сягає своїм корінням ще ІV століття, відколи святий імператор Костянтин Великий збудував у Царгороді храм на честь Дванадцяти Апостолів.
Майже всі апостоли Христові закінчили свій земний шлях як мученики. Святий Андрій Первозванний, що колись поблагословив Київський пагорби, був розіп’ятий на хресті. Така ж доля спіткала апостолів Петра, Якова Алфеєвого, Юду Фаддея та Симона Зилота. Святі апостоли Павло та Яків Зеведеєвий були обезголовлені. Апостола Фому вбили, встромивши в нього списа. І лише один апостол і євангелист Іоан Богослов із усіх помер своєю смертю на вигнанні, але перед цим, все одно зазнав чимало тортур та знущань.
Звісно, всі апостоли дорогі нам не лише тим, що вони померли заради Христа. Їхня заслуга перш за все в тому, що вони жили заради Нього та Його Церкви. Саме слово «апостол» означає «посланець». Так кожен із апостолів був правдивим посланцем Божим, який навчившись безпосередньо від Христа любові, ніс її у світ, до останньої хвилини свого земного життя даруючи її всім людям. Саме за цю любов над ними знущалися, побивали камінням, саджали до темниці, мучили та вбивали.
Тому, будемо молитися до святих апостолів, щоб нині вони своїми гарячими молитвами перед Божим престолом заступалися за нашу багатостраждальну Україну, а всі наші нечестиві вороги швидко згинули так, як тане віск від лиця вогню. Молімося, щоб Українська Православна Церква міцніла та утверджувалася, а наша праця, і все що ми робимо для Христа, цьому тільки не заважало, але й допомагало. Просімо святих апостолів бути нашими близькими друзями в житті та щоб своїм блискучим прикладом віри вони запалили й нашу з вами віру, надію та любов до Бога й ближнього.
Святі апостоли Христові, моліть Бога за нас грішних. Амінь.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.