Кожного разу, коли я чую про смерті наших солдатів – я відчуваю фізичний біль, бо знаю, що вони загинули захищаючи мою власну хату від окупантів. У той же час, коли чую та бачу трупи найманців, які приїхали в Україну «порозважатися», «постріляти трохи укрів і бандерівців», у мене немає жодних емоцій. Я не радію – бо це також чиїсь сини чи батьки, але й не сумую, бо кожен із них само собі вибрав майбутнє. Їх ніхто не заставляв помирати – вони самі собі вибрали таку долю та такий ганебний кінець.
Дуже важливо людям пам’ятати, що ніколи не можна вірити у власну безкарність, ким би ти не був. Історія кожен раз це підтверджує. Ще від царя Навуходоносора до самого Януковича. Немало з них починали з золотих унітазів, а закінчили тим, що в божевіллі їли траву, а назвати їх людьми було б надто сміливо й великодушно.
Часто сепаратистів лякають, що військові злочини не мають терміну давності. Скажу більше – жоден нерозкаяний гріх ніде не забувається, а чекає нас до Страшного суду. В цьому сенсі, #АТО – це хоча й вимушена, але цілком необхідна гігієнічна процедура, заради їхнього ж власного добра. Україна мусить очиститися від того біологічного непотребу, котрий тримає цілий регіон у фізичному та психологічному страху. Люди, які своєю деградацією тягнуть на дно інших – повинні бути ізольовані в адекватний для них спосіб.
Колись, на самих початках хрещення України, святий князь Володимир, перебуваючи під особливим впливом щойно здобутого християнського вчення, одним із перших своїх указів відмінив смертну кару, бо так годиться робити православним. Але першим проханням з боку Церкви та духовенства було прохання скасувати цей наказ, бо люди ще не готові до такої свободи. Митрополит і єпископи чудово розуміли, що вчорашні язичники, не маючи досвіду життя з Христом, не маючи страху Божого, вони швидко втратять і страх людський зустрівшись із безкарністю. Відтак, доброта князя дуже швидко б обернулася проти нього самого та проти всього люду.
Тому, фізичне винищення терористів, як на мій погляд, це дуже важлива частина процесу оновлення нашої держави. Хіба Бог не любив людей, коли послав потоп за часів Ноя? Хіба Бог не любив єгиптян, коли послав на них десять кар? Хіба Бог не любив жителів Содома та Гомори, коли їх спалював? Хіба Бог не любив Іова чи Іону, випробовуючи їхню віру через терпіння. Любив більше ніж вони самі себе любили! Любив, але без справедливого Господнього рішення та вчасної зупинки грішників, почали б страждати навіть невинні. До речі, смерть тіла людям необхідна, бо без неї жодна людина не могла би спасти душу. Бо чим швидше помре грішник, тим більше шансів у нього не робити нових дурниць. Біблія про це пише досить конкретно: «А коли праведний ледве спасеться, то безбожний та грішний де зможе з’явитись?» 1 Петр.4:18
У мене колись була робоча розмова зі справжнім кіллером. Ну, як кіллер…Він професійно вбивав тварин на місцевій скотобійні. Так ось, коли я попросив його зарізати нашу стару козу, то він назвав мені суму, за яку він це може зробити, назвав що мені треба буде приготувати, а головне попередив, що йому треба буде пляшка горілки, але не після процедури, а перед: – Бо я тверезим не зможу. Я, шо, – сказав він – вообше дибіл кончєний? Хіба мені її не шкода…?
У той момент я дуже втішився за нього, бо несправедливо вважав цю людину найбільш небезпечною людиною з кола своїх знайомих. Виявилося, що серед нас двох саме я був гіршим, бо думав про добру людину погано. Добра людина навіть вбиваючи тварин буде мучитися. Зла людина завжди буде насолоджуватися своєю безкарністю, неважливо за якої нагоди: крадучи чи то вбиваючи, брешучи чи провокуючи інших до гріха.
Хіба та людина, яка спустила вчора той фатальний курок чи натиснула кнопку, вбивши п’ять десятків українських солдатів, стала від цього щасливішою? Особисто я не розумію, як узагалі з таким страшним тягарем на душі можна буде далі жити? Очевидно, вже за кілька днів єдиним бажанням цієї тварюки буде бажання швидшої смерті. І маю нелицемірну надію, що вже дуже скоро наші герої – військові та правоохоронці не можуть відмовити в цьому. І не тільки йому, але й усім його поплічникам.
Будемо молитися, щоб Господь уселив наших героїв там, де всі святі та праведні спочивають, пораненим дав швидке зцілення та благословив руки лікарів. Ну, а вбивцям та злочинцям дав те, що те, вони реально заслуговують.
Вічна пам’ять героям. Вічний сором окупантам.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.