Цi святi – нашi

24 липня українцi вшановують рiвноапостольнуку Ольгу, княгиню Київську, а 28 липня — рiвноапостольного Володимира Великого, князя Київського. Тож, у нашій розмові сьогодні поговоримо про святих людей, про особливості канонізації, про те, чим прославилися святі люди та звідки беруться чини богослужінь новопрославленим святим.

Скiльки загалом українська Церква має своїх святих?
Перш ніж відповісти на це питання, давайте одразу домовимось про терміни. Тож спочатку дозвольте мені коротко згадати, чим узагалі є святість, і хто такі святі люди. Серед кількох визначень цього слова, в контексті нашої розмови, треба наголосити, що святість – це такий стан людини, який відповідає першопочатковому задуму Божому про людей. Бог створив людей досконалими, святими. Але доручив їм доглядати власну святість, жодним чином не обмежуючи чи піддаючи насиллю їх волю. І, як відомо, люди в раю не змогли встояти у власній праведності та переступили Заповідь Господню, цим заразивши, наче смертельною хворобою, своїх потомків, а через них, і весь людський рід. Завдяки Боговтіленню та Спасительному подвигу Господа нашого Ісуса Христа, людство отримало можливість повернути собі втрачений стан. Але головною умовою отримання цього благодатного стану є причетність людини до Церкви, та правильне життя згідно Заповідей. Ті люди, які досягнули очевидних результатів у цьому, часто називаються святими людьми. Власне, на цьому місці треба зупинитися, та підкреслити дві принципові речі. Очевидно, треба розрізняти, власне, святих людей, та тих святих, яких було прославлено (канонізовано) Церквою. Мета Церкви – виховувати святих людей, і кожен із нас покликаний до цієї святості. А оскільки добрих християн в усьому світі була, є і буде неймовірна кількість, бо спасіння і означає святість, то точну цифра святих людям невідома: це знає лише Сам Господь Бог. Упевнений, що в житті кожен з нас і сам зустрічав людей, які за своє благочестиве життя на землі, в майбутньому віці отримають заслужений вінець від Господа. Саме ці люди вшановуються в перші дві неділі після П’ятидесятниці. У першу ми згадуємо Всіх святих, що потрудилися Церкві по всьому обличчю Землі, а в другу – молитвами згадуємо Всіх Святих землі Української. Звісно, в першу чергу ми поминаємо поіменно тих людей, які були канонізовані – офіційно та в урочистий спосіб були зараховані до лику святих. Але й тут існує чимало труднощів з підрахунком, оскільки бувають святі «місцевошановані», а в різних Автокефальних Церквах є власні святі. Звичайно, однією з формальностей, які супроводжують канонізацію, є процес повідомлення Предстоятелів інших Церков про таку канонізацію. Хоча, практика показує, що цей пункт нині часто ігнорується. Скажімо, Російський цар Микола ІІ був канонізований спочатку в Закордонній Церкві, а потім повторно в РПЦ, а от святитель Петро Могила був двічі канонізований – раз у Київському, а раз у Московському Патріархату. Росіянка мати Марія (Скобцова) була канонізована Вселенською Патріархією, зате РПЦ ставиться до неї якщо не вороже, то з явним скептицизмом. І таких прикладів маємо безліч.

Як проходить процес визнання святими?
У перші віки християнства, які, як відомо, часто супроводжувалися гоніннями, сповідництвом та мученицькою смертю християн, особливої процедури «канонізації» не було. Християни з особливим благоговінням ставилися до останків своїх братів та сестер, що постраждали за Христа. Тому часто на могилах мучеників будували свої храми та проводили богослужіння. Лише з часом, в процесі формування православної обрядовості, у практику ввійшла традиція урочистого проголошення християнина святим. Проведений чин канонізації не робить із звичайної людини святу, але є лише загально церковною констатацію очевидного для Церкви факту, що життя цієї людини було ретельно досліджене, та визнане прикладом для інших. За упокоєння та вічну пам’ять таких людей більше не моляться, а навпаки – до них самих звертаються у молитві, просячи заступництва. У наш час процес канонізації, зазвичай, полягає у двох моментах. Науково-історичному дослідженні життя та діяльності людини. Цим займають Єпархіальні комісії з канонізації святих. Вони мають канонічні повноваження вирішувати справи на єпархіальному рівні, і займатися питаннями канонізації місцево шанованих святих. Якщо ж є справа всецерковної канонізації, то матеріали роботи єпархіальної комісії подаються на розгляд Священного Синоду чи Архієрейського Собору Помісної Церкви. Якщо найвищий керуючий орган Церкви благословить провести канонізацію, то друга частина, – прославлення, відбувається вже під час богослужіння. Особливістю відправи є те, що того дня востаннє звершується заупокійне богослужіння за ново проголошеним святим, після якого співають величання – урочисту пісня на честь святого. А далі вся церква, на чолі з Предстоятелем і архієреями підходять поклонятися ново освяченій іконі святого. З того часу ім’я святого заноситься до місяцеслова (церковного календаря).

Що можна сказати про українських святих?
Українські святі – це всі ті подвижники благочестя, які родом були українцями, або їхнє життя та праця була пов’язана переважно з Україною. Ми не можемо знати їхньої кількості, оскільки в Церкви ніколи не було завдання їх перелічити. Тим не менше, величезну кількість ми знаємо поіменно, від багатьох з них залишилася записані житія та повчання. Наприклад, таким всесвітньовідомим списком українських святих є «Києво-Печерський патерик». Особливе місце в пантеоні українських святих є сонм наших новомучеників – єпископів, священників та мирян, які віддали своє життя за сповідництво віри в часи атеїстичних гонінь XX cтоліття. Так, відроджена на початку 20-х років Українська Автокефальна Православна Церква вже за неповних десять років була знищена – біля тридцяти єпископів, кілька тисяч священиків та мирян стали жертвами червоних катів. Всі вони стали нашими святими заступниками перед Божим престолом, а Помісним Собором відродженої УАПЦ 1989 року всі вони були зараховані до лику святих. І хоча, знову ж таки, ми не знаємо їх точної кількості, ми продовжуємо звертатись до тих, чиї імена точно знає Господь Бог. До речі, з отриманням незалежності України, дослідники отримала кілька можливостей доступу до архівів КДБ. Чимало цінних документів проливають нам світло на подвиги українських новомучеників. Тим не менше, хочу сподіватися, що й в майбутньому буде оприлюднено нова інформація і всі новомученики УАПЦ, починаючи з легендарного святителя Василія Липківського, і аж до патріарха Володимира (Романюка), знайдуть належне місце не лише в пам’яті Церкви, але й в офіційній світській історії. Як це не дивно, але і донині це наша національна «табула раса» і все. Ще інше питання, не менш важливе, торкається святих інших Помісних Церков, які були етнічними українцями. Скажімо, чимало святих РПЦ, зрештою як цілий прошарок церковної історії взагалі були у нас «анексовані» Московою. Це величезна тема для окремої розмови. Нагадаю лише про те, що коли в Києві процвітала наука та благочестиве життя православне, Московію населяли дикі племена, які постійно воювали один з одним. Ні бажання, ні вільного часу на православну святість у них, очевидно, не було.

Хто укладає служби на цi дні святих?
За багато сотень років у Православній Церкві виробився своєрідний канон (зразок, правило) церковних піснепінь. Тому, сучасні автори, складаючи нові текси на прославу святих, у своїй творчості наслідують древніх піснетворців. Сьогодні це роблять люди, які мають до цього особливий хист, чисте життя та благословення Церкви. Дуже часто це роблять самі архієреї. Інша справа, що потім написаний текст подається для розгляду богословської комісії (літургічної, чи з канонізації святих). Після ретельного розгляду тексту служб – величань, тропарів, кондаків чи пісень канону, їх або затверджують, після внесених належних правок, або посилають на доопрацювання – такий процес часто дуже тривалий і непростий. Але, бувають випадки, коли святі не мають власної служби. В такому разі використовується загальний текст, приналежний чину того святого, який згадується того дня.

Серед українських святих було безліч подвижників, що віддали життя своє за віру Православну. Це й мужі Рівноапостольні, що поширювали цю віру серед поган. Серед них були Святителі – святі мужі в єпископському сані, сповідники – що зазнали нестерпних тортур, велике число преподобних – священиків та ченців, які мали рівноангельське життя. Також, серед них були затворники – що молилися за світ, але не жили в ньому. Були в Україні також славні постники, що приборкуючи тіло, майже не вживали ніякої їжі. Були мовчальники, що ради спасіння та миру душі відкривали уста тільки заради молитви. Преподобномученики – ієреї та іноки, що перейшли у Вічність будучи вбитими за Христа. У сонмі наших святих є князі-страстотерпці, які були замучені та убиті, але смиренно і без нарікань зносили свої муки. Чимало українських святих мали дар прозорливості, зцілення, та чимало інших надприродніх дарувань. Усі вони – слава і честь нашої Української Православної Церкви й всього українського народу.

Всі святі землі української, моліть Бога за нас грішних!