Друзі, ми продовжуємо почату раніше розмову про секрети сімейного щастя та щастя в стосунках. І ще раз зауважу, що всі ці «секрети» ніякими секретами не є. На рівні власного досвіду та підсвідомості більшість із нас чудово розуміє, що саме треба робити, а чого уникати. Інша справа, що найчастіше ці речі залишаються в нас на рівні порожніх теорій чи планів на майбутнє. Втілювати у життя ми їх не хочемо, сподіваючись на те, що «якось воно буде». Ні, не буде. Для того, щоб на столі стояла тарілка борщу, треба, щоб його хтось зварив, а для того, щоб люди поверталися в чисту оселю, комусь перед цим її треба прибрати. Не варто сподіватися, що борщі будуть варитися самі, а мітла буде прибирати замість нас у час нашої відсутності. Все, що ми маємо – наслідок або нашої свідомої праці, або нашої ж бездіяльності. Просто чекати – не вийде.
Отже, давайте продовжимо. Вашій увазі чергові десять порад, важливих для розважання людям, які хочуть працювати над власними стосунками.
1) Ревність – симптом психозу. Чимало людей вважають, що любити означає ревнувати. І навпаки: коли партнер вас не ревнує – значить не любить. Офіційно, з усією відповідальністю, заявляю вам, що це неймовірне небезпечне заблудження загубило вже безліч стосунків. Патологічний ревнивець ревнує не через поведінку партнера, а через власну невпевненість. Здорова людина писхологічно самодостатня та не живе очікуванням найгіршого. Звісно, її може ранити, бути неприємною й шокуючою новина про те, що її кохана чи коханий їй зрадив. Але ця травма не повинна зайняти сто відсотків її думок, переживань, мотивів та вчинків. У здорової людини взагалі не може бути чогоcь, що постійно займає її на всі сто відсотків, бо це означатиме, що інші грані її життя залишаються нерозвинутими і недоглянутими. Чи не так? Не можна одночасно бути олімпійським чемпіоном із легкої атлетики та професором молекулярної біології. Так ось, повторюю: Поведінка патологічного ревнивця не залежить від партнера. Як тільки ця людина з’ясує всі питання власної самооцінки, в неї моментально зміняться погляди на поведінку партнера, який начебто постійно дає якісь підстави. Саме тому, начебто «здоровим» людям і потрібні психологи й психотерапевти. Очевидно, що дружина, яка затрималася на роботі на 15 хвилин, не обов’язково повинна саме в цей час зраджувати чоловіку, який не знаходить собі вдома місця. При бажанні, зрадити можна будь-де, будь із ким і будь яким способом, зокрема тим, який не можна буде проконтролювати в принципі. Це можна зробити вранці, в обідню перерву чи весь час до закінчення робочого дня. То ж акцентувати увагу та влаштовувати ревниві істерики лише за зайві п’ятнадцять хвилин – явна ознака патології. Я вже не кажу, що затриматися на роботі можна й через важливі справи чи проблеми з транспортом. Рівночасно, для того, щоб зрадити чоловіку, йому не обов’язково їхати на море, у відпустку, чи відрядження одному. Це можна зробити з вашою кращою подругою, яку постійно самі приводите в гості, чи сусідкою з вашого ж під’їзду. При чому, ніяких переписок вконтакті чи смсок у таких випадках немає й бути не може. Все, що дійсно називається зрадою – відбувається у вашій голові.
2) Протилежність ревності – довіра. У попередніх своїх текстах вже я неодноразово говорив про те, стосунки людей повинні базуватися на повній довірі один до одного. Без цього не буде жодних здорових віносин. А як священик ще додам, що справжня любов, про яку ми так часто співаємо і пишемо вірші, це взагалі не емоція, а риса благочестя, в якій гармонічно переплетено і віру (довіру), і надію (впевненість), і саму любов до партнера. І я вже не знаю, де закінчується одне, а де починається інше. Це все один міцний клубок, одне гармонічне ціле. І ще я точно знаю інше. Не може існувати справжня любов без довіри чи впевненості. Якщо я кажу людині, що люблю її, але не довіряю чи не маю впевненості в ній – я обманюю або себе, або її, або обох. Якщо я зрадив – мені треба покаятися перед священиком і надалі перестати це робити (зраджувати, а не каятися). Якщо я не люблю людину, не хочу далі мучити себе та її, чесніше буде розійтися й нікого не обманювати. Якщо зрада була помилкою – треба добре для себе подумати, чого ми, власне, хочемо? Щастя вдома чи «на стороні»? Якщо ти хочеш щастя вдома, але шукаєш його вперто «на стороні» – ти дурень. Йди додому й люби свою дружину чи чоловіка. Чи треба признаватися подружньому партнеру про зраду? Ні. Сам факт вашої зради – це ніж у спину людині, яку ви колись любили і яка вам довріяла. А ваше «покаяння» – це контрольний вистріл їй у голову. Кайтеся перед Богом і священиком.
3) Домашні тварини псують стосунки. Тут я особливо прошу мене зрозуміти. Я знаю, що вам це твердження не сподобається. Якщо не всім, то більшості з вас. Так ось. Не хочу виявитися надто жорстоким і псувати ваші стосунки з домашніми улюбленцями, але ви повинні знати, що дуже часто в родинах улюблені котик чи песик забирає любов, яка належить партнеру. Якщо в дружини не буде кота, якого вона любить цілувати, гладити, пестити та тискати, вона просто таки змушена буде цілувати, гладити та пестити свого чоловіка. Розумієте? Так само й чоловіки, з патологічною любов’ю до собак, яким не тільки дозволяють жити в квартирі, але й спати у ліжку своїх господарів! Це вже очевидно виходить за рамки здорового глузду. У контексті нашої розмови я не буду багато згадувати про те, що це антисанітарія та порушення норм гігієни. Скажу тільки, що ваш білий кіт насправді десь такий же чистий, яким «чистим» є білий сніг до того моменту, поки ви не розтопите снігову кульку у чистій склянці. Наші стосунки з партнерами настільки крихкі та хворобливі, що спеціально заводити ще один «зовнішній подразник» було б великим ризиком. Домашня тварина це не іграшка для дорослих, і тим більш для дітей. Це окрема істота, яка повинна мати свої границі. При чому – границі не лише географічні. Так, я знаю, що любов до тварин це чудова риса людини. Але в цьому абзаці я хочу наголосити, що вона не може ні суперечити, ні перевершувати вашої любові до свого коханого чи коханої. Якщо ви кота цілуєте і гладите весь день, а чоловіка раз чи два на добу – кота ви любите більше. Ось і все.
Домашні тварини часто заважають стосункам
4). Правильна система цінностей. Навіть борщ треба вміти варити правильно. Першим варимо м’ясо, а картоплю – кидаємо останньою. Якщо зробити це навпаки – картопля розвариться, а м’ясо буде сирим. Тепер дивіться. Це сміливо можна назвати ієрархією цінностей. Якщо такі правила мають значення для банального борщу, то годі вже говорити, що на них треба звертати увагу і в багатьох інших, не менш важливих справах, зокрема – в справі побудови здорових стосунків у родині. Вивчіть цю шкалу, перш ніж поведете когось під вінець. На першому місці для віруючих і розумних людей повинні бути стосунки з Богом. На другому місці – стосунки з власним партнером. Далі – наші діти. На четвертому – батьки. На п’ятому – кар’єра. А над цим усім – любов, прийняття та турбота про самого себе, своє духовне, психічне та фізичне здоров’я. Якщо всі ці речі ми будемо використовувати не в тій послідовності, про яку я згадав, дуже швидко ваше життя перетвориться на будинок для божевільних. Не дивно, що навіть коли в нас є і церква, і батьки, і діти, і кар’єра, але все воно не на своїх місцях, ми не вважаємо себе щасливими. І в той час, як деякі люди накладають на себе руки від відчаю, що не мають нічого з цього списку, інші роблять так само, бо мають, але не можуть із цим навести лад. Жити без ієрархії цінностей – це те саме, що мати чемодани грошей, які давно вийшли з обігу. Гроші тільки тоді мають значення, коли використовуються вчасно. Без цього вони звичайні папірці. Подумаймо про це.
5). Не «грузіть» свого чоловіка. Як ми вже неодноразово згадували, спільне життя, партнерство та стосунки повинні змінювати наше життя якісно в кращий бік. Погано нам може бути й на самоті – для цього зовсім не обов’язково йти під вінець . Тим не менше, психологічна конституція багатьох людей вимагає від них розміщення своїх неврозів у певній жертві. Ви напевне не раз зустрічали, а може й живете з такими, чи є самі цими людьми. Для того, щоб добре себе почувати, їм конче необхідно «спустити пар», «відірватися», «загрузити» своїм негативом когось іншого. На практиці це часто проявляється випадками, коли людина неадекватно реагує на певні речі чи вчинки. Чи винен чоловік, який пройде в брудному взутті по щойно помитій підлозі? Чи винен ваш школяр, який прийде з черговою «двійкою»? Так, це не найкраща новина для мами чи дружини. Але якщо вона буде до завтрашнього ранку істерити, дутися, гратися в мовчанку чи розпускати руки – така людина безумовно хвора й потребує лікування та консультації спеціалістів. Коли ми кажемо, що любимо когось, то це означає, що серед іншого – ми готові прощати недоліки людей, яких ми любимо. Якщо не готові – то не любимо й не треба про це говорити. Так ось. Я не змушую вас прощати подрудружню зраду. Це не завжди потрібно. Але не прощати розкинуті по всій кімнаті брудні шкарпетки, не помитий, чи навіть не прибраний посуд і не розставлені симетрично тапочки – це хвороба. Хто цього не розуміє – не вартий сімейного щастя. Звісно. Розкидати шкарпетки, взуття чи не мити посуд це не добре. Але, чомусь хочеться вірити, що людина не постійно це робить. Принаймні робить шкоду не навмисне, не щодня. А навіть існують дні, коли вона цілком щиро збирає все що розкинула, відпирає все, що забруднила та лагодить все, що поламала. Любов не варта того, щоб її нищив побут. Краще подружжю спати в не ідеально прибраній кімнаті, з не симетрично розставленими тапочками, ніж спати в ідеально вилизаній квартирі, де заплакані діти, а розісварені чоловік принципово із дружиною сплять на різних ліжках у різних кутках квартири. Така чистота – бісівська. Якщо можете не кричати на дружину, чоловіка та дітей – а ви завжди це можете, – то не кричіть, не дратуйте, не грузіть. Це велика травма дітям, і чудова нагода чоловіку згадати, що ви не єдина жінка на цій планеті.
6) Не їдьте на заробітки поодинці. Незалежно від того, що саме вам спадає на думку при слові «заробітки» – чи плантації трускавок у Польщі, чи танці з голим животом в Китаї, чи велика дупа старої сенйори-італійки, чи білосніжні офіси великої медіа корпорації в США, ви маєте пам’ятати, що все це – вибір холостяків. Я вже не кажу про випадки, коли батьки залишають на багато років своїх маленьких дітей, постійно говорячи їм по скайпу про те, як вони їх люблять, скучають і взагалі – жити не можуть. Так ось. Якщо ви готові залишити надовго хворих батьків, маленьких дітей, коханого чоловіка чи дружину та їхати в невідоме, шукаючи собі безліч виправдань – ви робите велику помилку. Найдорожче в цьому світі зовсім не гроші, а час, проведений із дітьми та улюбленими. Чимало людей кажуть, що вони бідні. Але їхня бідність зводиться саме до того, що в них немає айфонів. Нікого не осуджую, бо сам майже десять років прожив без мами, яка жила в Італії. І саме тому я маю право казати те, що кажу, і не тільки як священик. Чи були зароблені нею на той час гроші адекватними грошима, які б мені компенсували відсутність матері? Ні. Тим більше, згодом вони пропали в кількох банках (кому сильно цікаво). Отож, якщо хочете зберегти родину, мати адекватних дітей, яких виховує не вулиця, а батьки, доглянутих на старість стареньки батьків, а чоловіка без коханки в другій країні – залишайтеся вдома. Не можете – їдьте всі й одразу. Зрештою, в одному абзаці про все не розповіси, тому в мене є про це окремий пост.
7) Проблема алкоголізму. На жаль, що таке алкоголізм більшість наших родин знають не з книжок, а з криків у сусідній кімнаті чи коридору, синців у дітей і ляпасів заплаканих матерів і дружин. Щоб не переповідати багато теорії скажу коротко. Для будь-якої залежності потрібна причина, це завжди втеча від реальності. Відповідно, немає сенсу боротися з наслідками, не ліквідувавши причини. Якщо чоловік випиває тому, що не має роботи, поки він не знайде роботу – пити не перестане. Якщо випиває через стрес на роботі – поки не поміняє роботи буде алкоголіком. П’є через ваші крики – буде пити, поки вони не перетворються на вашу підтримку. Це дуже спрощено, звісно. А з іншого боку, – люди стають алкоголіками бо цьому сприяють умови. Якщо мама чи дружина вперто дають хворим гроші на горілку «бо бачать як він без неї мучиться», то він так і буде алкоголіком до часу, поки не помре від цирозу печінки чи інсульту та паралічу. Тому, лікування алкоголізму повинно відбуватися комплексно, і в цьому (увага!) повинні приймати участь всі члени родини. Якщо чоловік після лікування в наркологічному диспансері повернеться в родину, де до нього будуть так само ставитися, як і раніше, за якийсь час він потрапить у ту лікарню знову. Для змін потрібно, щоб змінювалися всі члени родини. А ще, надзвичайно часто алкоголік у родині не тиран, а жертва, а в своїй пристрасті шукає виходу з того божевілля, в якому перебуває. І взагалі – алколізм, наркоманія, ігроманія це не просто шкідливі звички, а серйозні духовно-душевно та фізичні хвороби. Починають лікувати алкоголізм із лікування депресії. Пам’ятайте про це. Іноді розлучення – чудовий стимул алкозалежному переглянути своє життя.
Говоріть. Говоріть. Говоріть
8). Говоріть. Говоріть. Говоріть. Звісно, любов – це хімія, це гормони, це неймовірно складний букет психо-біологічних функцій нашого організму. Ми не знаємо, де береться любов і куди вона від нас може піти. Це те, що в принципі нами не контролюється. Однак, це зовсім не означає, що нам варто пускати такий важливий процес на самоплив. Якщо нічого не робити – нічого не будеш мати. Дуже важливо, щоб спілкування стало постійним нашим супутником. Ми повинні говорити з партнером про те, що ми відчуваємо, що нам подобається, що треба виправити, за що ми вдячні йому, чим в ньому захоплюємося, що нас вразило, а що налякало, чим ми жили весь день поки не бачили один одного. Всі ці речі не треба важким тягарем роками носити в собі. Якщо ми мріємо, щоб одного дня наш партнер почав робити те, що ми хочемо, він спочатку має почути від нас про це. Ніхто не зобов’язаний вгадувати чи передбачати наші прохання. Якщо холодно вам, то не обов’язково холодно вашому чоловіку. А тому, він не мусить здогадатися, що потрібно закрити вікно, бо він його відкрив бо хотів свіжого повітря в кімнаті. Якщо ви замість того, щоб дутися на нього чи істерити з приводу відчиненого вікна, просто скажете про те, що відчуваєте прохолоду, він очевидно, сам здогадається його закрити. На відміну від тварин, у людей є можливість спілкуючись передавати не тільки прямі команди, але й деталі, тонкі нюанси та відтінки змісту. І лише діти переконані в тому, що всі дорослі повинні вгадувати та зчитувати їхні бажання самостійно. Звісно, іноді це трапляється. Але, з часом вони виростають і починають розуміти, що ніхто не мусить, не повинен вгадувати чужих бажань, і тим більше – негайно їх виконувати. Хочеш щоб вікно було зачинене? Не чекай, поки про це всі здогадаються. Прямо попроси про це, а краще – сам устань і закрий.
Якщо вам сподобався текст, ви можете підтримати проект гривнею, репостом чи лайком. [fb_button]
9. Миріться всі – не чекайте. Незалежно від реальної причини ваших суперечок і сварок, ми повинні завжди повторювати собі мантру: «у кожній сварці з іншими моєї вини рівно 50%». Формально, це може бути зовсім не так. Але ті кілька зайвих відсотків провини, які ви добровільно собі припишете, означатимуть ваш реальний вклад у будівництво міцної та щасливої родини. Я знаю сім’ї, де кожна сварка відбувається по багаторічному сценарію: дружина навіює комплекс провини своєму чоловіку й показово гнівається, чи принаймні розігрує сцену гніву, поки той не прилізе до неї на колінах вибачатися. При чому, такий сценарій аж ніяк не залежить від величини самої провини чоловіка. Звісно, перед нами класичний невроз. Тим не менше, якщо в родині два невротика – ми називаємо таку родину ідеальною родиною, а партнерів чудовою парою, яка ідеально підходить один одному. Майте на увазі, що в реальному житті не тільки маніяк шукає собі жертву, але й жертва, не менш щиро та віддано шукає собі мучителя. Так ось! Щаслива родина буде тільки в тому випадку, коли двоє людей будуть однаково сильно бажати примирення після сварки. Якщо комусь важливим є не стан миру в родині, а прожиття приниження партнера в той час коли він вибачається – це ніяка не любов. Це патологія. Тому, якщо ви винні – вибачайтеся. Якщо не винні – йдіть на зустріч тому, хто перед вами зміг вибачитися. Ваша вина, якщо й не пряма, то опосередкована, була в кожній суперечці. І так буде до самої вашої смерті. Хочети миру – не чекайте поки вас будуть благати про це.
10. Розлучення. Ми живемо не в ідеальному світі, в якому навіть найбільш ідеальні речі колись ламаються так, що полагодити їх уже неможливо. Розлучення це крайність, схожа на ампутацію при хворобі. Після ампутації ви можете ще прожити триста років, можете сміятися, радіти життю, весело зустрічати новий день. Але ви ніколи не будете таким, яким ви були раніше. Пережиття розлучення психологічно можна порівняти з фізичною смертю партнера. Він був в нашому житті, ми були разом щасливі, ми цілувалися, пестили один одного і мали плани на майбутнє. Але прийшла біда, криза чи випробовування, і стосунки були вбиті, померли. А зі смертю стосунків вмирає і частинка нашого серця, нас самих. Тому, не тіште себе розлученням, як легким звільненням від всіх проблем. В психологічному плані ваші проблеми в перші роки лише збільшаться. І далі. Де б ти не поїхав, себе ти береш із собою. Ти постійно будеш обирати однакових партнерів, постійно будеш робити одні й ті самі помилки. І не факт, що наступний партнер буде кращий за попереднього. Як відомо, в цьому сенсі люди поділяються на кілька типів. Зокрема, є ті, що готові мужньо нести свій хрест по життю з однією людиною, а є інші – ті, що намагаються не змінюючись самі, в пошуках щастя, змінювати безліч партнерів. Але щастя це не те, що ти маєш знайти десь ззовні. Щастя це те, що ти сам чи сама повинна народити, виростити і допомогти йому визріти в самому собі. Тим не менше, якщо ви вже розлучилися – не сумуйте. Хто обпікся на молоці – дмухає на воду. Дмухайте і ви, якщо не хочете знову потрапити в тенета власних пристрастей, дурощів та інфантилізму.
Ну, а всім нам я щиро бажаю тієї любові, яка може переставляти гори, перетворювати воду на вино, відкривати очі незрячим, повертати мову німим, підносити паралізованих і воскрешати померлих. Немає нічого неможливого для віруючої людини, яка хоче і прагне любити. А як не вміє, то хоче цьому навчитися.
«Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я — мiдь, що дзвенить, або кiмвал, що бриньчить. 2 Якщо маю дар пророцтва, i знаю всi таємницi, i маю всяке пiзнання i всю вiру, так що й гориможу переставляти, а любови не маю, — то я нiщо. 3 I якщо роздам усе добро моє i вiддам тiло моє на спалення, а любови не маю, то нема менi з того нiякої користи. 4 Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, 5 не безчинствує, не шукає свого, не гнiвається, не замишляє зла, 6 не радiє з неправди, а радіє iсти¬нi; 7 усе покриває, всьому йме вi¬ру, всього сподiвається, все терпить. 8 Любов нiколи не минає, хоч i пророцтва скiнчаться, i мови замовкнуть, i знання зникне». (1 Кор.13:1-8)
Початок дивіться тут:
1. 10 порад священика, як не занапастити власний шлюб
2. Нові 10 порад священика, як не занапастити свій шлюб