Звичайно, я би дуже хотів, щоб мій допис сподобався кожному читачеві. Однак, я просто впевнений, що цього бути не може, бо саме тому я пишу про це, що бачу наскільки люди можуть бути різними! Наскільки мені щоразу важче розуміти людей, яких вважав для себе близькими по духу.
«Якщо я мусів би жити на якомусь вузенькому шпилі, на скелі або уривистому верху так, що я міг би заледве тільки мої обидві ноги поставити, оточений проваллям, безмежним морем, вічною темрявою, нескінченною самотністю та безупинним бушуванням бурі – я хотів би там залишитись, на мізерному просторі, впродовж усього мого життя, тисячу років, усю вічність –
Ще у вересні минулого року мені, разом із іншими волонтерами, психологами та психотерапевтами, випала нагода прослухати лекції та відвідати тренінги знаних спеціалістів, у рамках освітніх заходів організованими «Психологічною кризовою службою» («Психологічною службою Майдану») у Києві. Тоді особливе враження на мене справили лекції відомого лікаря-психіатра, доцента Андрія Борисовича Карачевського який, серед іншого, мав доповідь присвячену темі
Трохи шось викладав. Трохи шось молився. Трохи шось писав… Так скромно про себе каже протоієрей Євген Заплетнюк. Священиком став у 20 років. Після школи навчався на богословському факультеті Кременецького ліцею, потім була Тернопільська духовна семінарія та Київська Духовна Академія, аспірантура. Євген Заплетнюк родом із Микулинців Теребовлянського району. Останні кілька років працює в Тернополі. Розповів сайту ПРО Те
У традиційних Церквах коли хрестять дітей вимагається, щоб батьки обрали для немовляти християнське ім’я, тобто таке, яке було у когось із святих. Тим часом у протестантів, які приймають хрещення дорослими, таких вимог нема. То яким має бути ім’я у християнина?
Християни відрізняються від параноїків тим, що перші довіряють Господу все своє життя цілком, і кожну окрему обставину цього життя, а також, вірять у премудрий промисел Бога не лише щодо всесвіту загалом, але й щодо кожної людини на землі. Ми віримо в те, що для Творця ми не чужі. Ми добре знаємо й те, що Він
Вечірня – це християнське богослужіння, що традиційно правиться ввечері (звідси й українська назва). Вечірня сягає ранніх століть християнства і правиться у всіх церквах, що бережуть апостольське передання, а також у традиційних протестантських спільнотах (лютеранство, англіканство), звісно, маючи власні особливості, притаманні тій чи іншій конфесії. Деякі пісні вечірні мають древнє походження й сходять до перших століть
Православна Церква навчає нас про те, що всі люди, які померли до часу Страшного і Великого суду Божого, будуть очікувати остаточного вирішення своєї участі у вічності, перебуваючи в тому стані, який найбільше відповідає їхніми схильностям, характеру та звичкам. Для людини доброї та праведної Господь наперед дає відчути присмак Царства Божого, а люди нерозкаяні грішники навпаки
– Кажуть, що добрі вчинки інших записуємо на піску, а злі – на камені. Ми рідко коли вміємо бути вдячними за добро. І ще. Не лише комусь допомогти, а й прийняти допомогу, теж треба уміти. Чому ж це нелегко?
