А де ваші крила?
Нещодавно на дорозі я побачив голуба, якого розчавив автомобіль. Уявляєте? Це ж голуб! Він не просто міг утекти ногами, він уміє літати та має крила! Мене це так вразило! Не тільки тому, що я добре ставлюся до братів наших менших.
Нещодавно на дорозі я побачив голуба, якого розчавив автомобіль. Уявляєте? Це ж голуб! Він не просто міг утекти ногами, він уміє літати та має крила! Мене це так вразило! Не тільки тому, що я добре ставлюся до братів наших менших.

Коли на похоронах хочуть заспокоїти згорьованих родичів чи друзів, то завжди знаходиться людина, яка голосно всім каже: «Ну, що ж… Померлим – вічна пам’ять, а нам живим – многая літа!», цим самим натякаючи, що життя продовжується навіть всупереч існуючим смертям, хворобам та проблемам, а відтак, присвячувати весь свій вільний час лише стражданнями за покійними людьми

Кожного разу, коли я чую про смерті наших солдатів – я відчуваю фізичний біль, бо знаю, що вони загинули захищаючи мою власну хату від окупантів. У той же час, коли чую та бачу трупи найманців, які приїхали в Україну «порозважатися», «постріляти трохи укрів і бандерівців», у мене немає жодних емоцій. Я не радію – бо

В Індії був один дивний звичай. Там, коли хтось бажав своєму знайомому нестерпного зла, то дарував йому корову. Але не звичайну корову, а священну, перед якою всі благоговіли та молилися. До речі, навіть до нашого часу індуси продають (пардон) мочу цих корів, з великою радістю її п’ють, втирають у шкіру та купають у ній дітей.

Перш за все, хотілося б привітати свою рідну, єдину та соборну Україну з цим історичним днем. Ми давно на нього чекали, та справедливо пов’язуємо з ним політичне й національне відродження держави, після багаторічної системної кризи, яку вже не можна не визнавати. Тому, очевидно, що посада Президента України в наших умовах є більше тягарем та відповідальністю

Спочатку я хотів написати претензійний текст про полярність менталітету західної та східної частини України. Але вирішив цього разу бути простішим, і обмежитися тільки одним прикладом. Дивіться. Коли господиню зі Львова, Тернополя чи Франківська запросять на «баль» ( святкове застілля, вечірку) без чоловіка та дітей, то вона одразу ж намагається хитро дізнатися, чи будуть давати «празникове»

Вот из самого утра смотрю ленту. Вы не обижайтесь конечно, ничего личного, но даже меня, спокойного и миролюбивого, и в некотором смысле набожного человека, уже откровенно воротит от вашего Дня космонавтики. Сентиментальные конвульсии россиян по поводу милой улыбки Гагарина и как-бы “их личного” покорения космоса в эти дни выглядят жалкой попыткой припомнить всему миру, что Россия –

Так сталось, що 1 квітня – Міжнародний день сміху – завжди припадає на час Великого посту. Це завжди вибір. Але це не обов’язково гріх. Тому, я щиро вітаю цим днем усіх, хто має в своєму серці хоч крихту гумору та здорового глузду, особливо в такий непростий час.

Нет никакого секрета в том, что украинцы в некотором смысле “проигрывают” русским идеологическую, информационную войну. Во-первых, русских в сети чисто математически больше. Интернет в России имеет даже свое уникальное название “рунет”, поскольку все СМИ подконтрольны власти, и умным людям просто не интересны. Так, разве что “чисто поржать”. Там нечего читать и нечего смотреть, особенно,