Про щастя, яке не купиш у аптеці

Сучасні вчені, які досліджують людський мозок виявили, що коли людина перебуває в особливому радісному стані, в неї в виробляються певні речовини, які називаються гормонами. Один із тих кількох гормонів є ендорфін, який часто так і називають – гормоном щастя. Насправді, він не один, а їх є кілька видів. Отже, людина, яка відчуває щастя, відчуває його через приплив цих речовин. Вчені змогли їх знайти та дослідити. Більше того. Вчені змогли зробити так, щоб ендорфін в нашому організму виділявся штучно – в наслідок прийняття певних лікарських препаратів. Раніше, для того, що в нашому організмі вироблялися ендорфіни потрібно було мати особливі умови. Які? Ну, наприклад, дати їй гроші, дати їй підвищення на роботі, чи зробити якусь іншу приємність.

Тепер, для того, щоб отримати заряд щастя достатньо лише зайти в аптеку, дати 30 гривень за упаковку таблеток, вживаючи які організм буде систематично посилати в мозок заряд щастя – сигнал, аналогічний тому, який буває у вас коли дійсно ви буваєте щасливі з поважної причини. Нічого більше робити не потрібно, окрім того, що дати провізору кілька гривень і твоє життя стане нормальним. Зверніть увагу, що це не наркотики. Це особливі речовини, які без рецепту вільно відпускаються хворим на депресію та різних психологічних і психічних станах. Слід сказати, що дуже часто такими препаратами люди дійсно виліковуються від свої проблем.

Коли ми з вами сьогодні розважаємо про людське щастя, маємо розуміти, що воно є чимось значно глибшим, ніж певні сигнали в головному мозку. І, безперечно, досягається значно складніше, ніж просто вживанням певних транквілізаторів. Для того, щоб стати щасливим по-справжньому, потрібно виконати певні умови. Святе Писання розповідає нам про те, що Сам Господь наш Ісус Христос навчав своїх учнів, як потрібно себе вести, яким вимогам потрібно відповідати, щоб стати щасливим – отримати не дешевий сурогат, який продається в аптеці, а повноцінне, фундаментальне щастя.

tumblr_n20cevUIPY1r03m0qo1_540

Кожного разу на Божественній літургії ми молимося, співаючи Новозавітні Заповіді чи Заповіді Блаженств. У цьому сенсі слово «блаженний» українською мовою перекладається як «щасливий». Зрештою, можна було б так і перекласти одразу. Тим не менше, слово «блаженство» в порівнянні зі світським «щастям» має певний духовний відтінок. Тим не менше, це слово з майже ідентичним значенням. Блаженний – це щасливий. Господь показав нам якими потрібно бути та що потрібно зробити, щоб отримати повноцінне, онтологічне щастя.

Сьогодні ми, разом із усією Православною Церквою, згадуємо пам’ять апостола Якова Заведеєвого – одного з дванадцяти найближчих учнів Христових. Він був старший братом апостола Іоана Богослова, покликаний на служіння так само, як багато з інших апостолів, з рибалок. Але за своє життя цей рибалка зустрівшись із Христом зумів здобути для себе щось багато цінніше, ніж мали всі рибалки світу. Після зустрічі зі Спасителем він почав служити Йому як своєму Богу, за що отримав привілей не тільки сидіти після Суду сісти на одному з престолів, щоб судити одне з дванадцяти колін ізраїлевих. Разом із цим він дозволив усім нам сьогодні, згадуючи його життя, бачити перед собою приклад християнина, до якого ми всі маємо прагнути для того, щоб отримати це омріяне нами щастя.

Після того, як Христос вознісся на Небеса, апостоли кинули жереб кому в який край треба бути йти на проповідь. Апостолу Якову випав жереб йти на ті землі. Де нині розташовані Іспанія та Португалія. Але його проповідь сягала далі за ці країни. Кожен із апостолів залишив неймовірний особистий вклад у справу поширення Євангелії та розвиток Церкви. В якому б місті чи селищі не перебував Яків, там завжди після нього залишалися нові християни та нові громади. Там завжди приходили нові члени Церкви та завжди звершувалася Євхаристія. Вороги Церкви настільки боялися апостолів, що шукали найменшої нагоди, щоб покарати їх, закрити їм рота. А ще краще – вбити. Так сталося не тільки з Господом нашим Ісусом Христом, Якого нечестивці та безбожники розіп’яли на Хресті.

Так само сталося і з цим апостолом. Одного разу, після повернення на батьківщину, він знову проповідував євреям Євангеліє. Місцеве духовенство настільки цьому обурилося, що вони хотіли його вбити так само, як перед цим багатьох інших християн. Для того, щоб переконати Якова у своїй неправоті, а також осоромити його між юдеями, було навіть найнято за гроші спеціального філософа, який мав вступити зі святим у суперечку. Філософ мав усім переконливо довести, що християнство не має під собою жодних розумних підстав. Він навчав, що спасіння тільки від юдеїв, що потрібно слухати лише першосвященників і синагогу. Своєю мудрістю, а найперше – мудрістю Божою, святий апостол Яків настільки переконливо провів розпову з присутніми, що не лише ті хто її слухав повірили в Христа, але й сам філософ негайно захотів стати християнином. Обурений цим випадком цар Ірод Агрипа, який правив у 50-их роках, вирішив покарати апостола смертю – від меча.

Як ми чули в читанні з «Апостола», народ хотів смерті Якова, а згодом і апостола Петра, про якого нині читалося, що ангел визволив його із темниці. Народ був готовий на вбивство, лише щоб Істина замовчала. Ми з вами повинні розуміти, що в цих смертях винні не лише якісь конкретні люди – юдеї. Так само, не один єврейський народ винен у тому, що було вбито Христа. Кожен із нас коли грішить, також робить щось дуже схоже. Своїми гріхами ми уподібнюємося до тих людей, які вбивали цвяхи в руки та ноги Спасителя, до тих людей, які відрубували голови чи кидали на поживу диким звірям перших християнських мучеників. Ми робимо все те саме, коли маючи можливість служити Богу та Істині ми відкидаємо її, відвертаємося від неї, надаючи перевагу служінню власним похотям. А гріховних по хотей у нас багато! Ми навіть не зможемо сказати яка в нас головна вада. У нас є їх стільки, а ще вони так міцно переплетені між собою в тісний клубок, що й не знати з чого почати – нема кінця-краю. Що ми більше любимо? Об’їдатися чи спати? Заздрити чи ненавидіти інших за їх успіх. Або в храмі вважаємо себе кращими християнами, бо інші не так стоять і не правильно моляться, не так на нас дивляться, не в такій хустці або, що багато страшніше, – без хустки взагалі! Усі пристрасті в нас вирують наче гаряча лава у вулкані. І це замість того, щоб ми змирилися та чесно промовили «перший із грішників – це я».

Без очищення серця не можна стати щасливим. Скільки б ми ліків не приймали, якими б дешевими вони б для нас не були, все одно ми ними не наїмося. Вони можуть дати нам лише тимчасовий ефект, подібний до ефекту, що отримує людина, яка косить траву. Поки здорові корінці залишатимуться в землі, коса зрізує лише верхівки, що за деякий час все одно виростуть знову.

Наше щастя це не зверху травичка, а подібне до тих корінців щастя вкорінене в Бозі та в нашому духовному житті. Справжнє щастя може бути тільки з Богом. Поза Ним щастя не має та бути не може. Поза Богом – суцільне пекло.
Я щиро радий бачити всіх вас. Звісно, шкода, що на будні дні нас як не двоє, то троє. Хоча Господь обіцяв, що і в такому випадку буде посеред нас. Хотілося б, звісно, щоб нас було більше. Щоб ми якось змогли розподілити своє життя так, щоб під час Божественної літургії хоча б кілька людей причащалося. Не обов’язково для цього чекати великих свят чи постів.

Невіруючі люди, або просто мало церковні, чекають конкретних свят, переважно Великого посту. Звичайно, це помилка, бо їсти треба тоді, коли ти сам хочеш їсти, а спати коли ти сам хочеш спати, а не слухаєш як тобі наказують, або приписує календар. Це ж стосується і нашої участі в житті Церкви та прийнятті Святих Таїнств. Нам не обов’язково чекати якогось великого свята для того, щоб причаститися та висповідати власні гріхи перед священиком. У ідеалі, ми повинні такі речі відчувати внутрішньою. Не обов’язково це має бути страшний смертний гріх. Ми можемо щось таке пережити, що нас сильно вразить і турбує, не дає заспокоїтися. Або просто випадково почуємо якусь дурну чи страшну новину, яка залітає нам надовго в голову та бурлить і не дає спокою. Іноді ми можемо обурюватися, навіть справедливо, на те, що десь чиниться беззаконня. З тим краще прийти до Сповіді, скинути з себе той тягар та далі жити щасливо, в повному сенсі цього слова. Так само, як людина відчуває себе свіжою та новою, коли виходить із бані, так, але ще більше, відчуває себе людина, яка щиро та чесно посповідалася, нічого не приховуючи та не встидаючись. Тоді вона на власному досвіді, як кажуть фізики чи філософи – емпірично дізнається, що таке повноцінне щастя.

Нехай Господь дає нам розум розуміти ці речі, дає силу їх виконувати. І ще, хотілося б, щоб ми мали такі обставини, щоб також бути на нашому черговому богослужінні в доброму настрої та здоров’ї разом із усім помолилися та приступили до святих Таїн. Дякую вам за спільну молитву та присутність тут. Ангела вам охоронця. Христос Воскрес!

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.