Йдеться про завісу за іконостасом у християнському храмі, що розділяє Царські врата і Престол. Кажуть, що вона успадкована від завіси у Єрусалимському храмі. Та для чого саме ця завіса існує? Коли вона закриває Царські врата?
Катапетасма – із грецької мови – завіса. У православному храмі вона закриває собою Царські ворота з боку вівтаря, відділяючи собою «святе святих» – вівтар (чи точніше Престіл) та Іконостас.
Окрім суто декоративної користі, у церковної завіси є ще й богословське, богослужбове значення. Під час богослужінь її відкривають і закривають в певні, визначені Церковним уставом моменти. Іноді, завіса може бути закрита до половини.
За свідченням Євангелія, в момент хресної смерті Спасителя церковна завіса в храмі роздерлася надвоє – з верху до самого низу (Мф.27:51; Мк.15:38; Лк.23:45 ). За тлумаченням Святителя Прокла, архієпископа Царгородського, «не стерпівши страждань Христа, храм, присвячений Господу, роздер від скорботи ризу свою».
Духовний сенс старозавітньої Завіси розкриває апостол Павло в своєму Посланні до Євреїв. У Євр 10:20 Завісою називається плоть Христова, яка приховувала Його Божество.
«Служебник» пояснює нам, що: «відслонення завіси під час богослужінь символізує відкриття світові тайни спасіння через пришестя на землю Сина Божого, а заслонена завіса нагадує нашу недостойність і гнів Божий за наші гріхи».
Її зовсім не відкривають під вас скорботних або покаянних богослужінь (на Малій вечірні, Повечір’ї, Опівнічній відправі), натомість навпаки – відчиняють під час святковий і урочистих богослужіннях (Утреня, Літургія, Часи, якщо на них читається Євангеліє, тощо).
В сучасному Тіпіконі правила закриття та відкриття завіси поміщено в 23-ій главі.
На часах з читанням Євангелія завіса відслонюється перед читанням Апостола і так лишається до відпусту. Завіса відслонена на ввесь час відправи вечірні повсякденної, великої і утрені, так само і на молебні, бо тоді читається Євангеліє. На літургії Ранішосвячених Дарів завіса по великім вході закривається до половини і вся заслонюється на слова: «Ранішосвячене Святеє — святим».
Є традиція пере облачати катапетасму в різний колір, відповідно до свята, так само, як одягаються священнослужителі відповідно дня церковного року.
Історично завіса в християнському обряді з’явилася не пізніше VІ століття. У одному із списків житія святителя Василія Великого оповідається про те, що якось під час богослужіння один із його дияконів під час молитви почав заглядати за якось жінкою в натовпі богомольців. Надалі, для того, щоб уникнути таких спокус, святитель наказав використовувати у храмах спеціальну завісу, на зразок завіси в старозаповітньому храмі, яка відділяла святе святих (Лк. 23:45).
Однак, ця традиція з того часу всюди не прижилася, і навіть у Константинополі до X століття катапетасми широко не використовувалися. Однак, уже з ХІ ст.. історики свідчать про їх всезагальне використання.
Певним аналогом завіси у грецьких церквах є Ківорій (чи ківорія) є. Їх облаштовують над престолами вигляді спеціальних колон – сіней.
Із дня Святої Пасхи весь Світлий тиждень до Фоминої неділі Царські ворота та катапетасма залишаються відчиненими.
Особливості відкривання та закривання вівтарної завіси можуть змінюватися в різних Помісних Церквах.
Найдревніші завіси Константинопольського храму не відсувалися з боку на бік, а опускалися з верху до низу. Майже завжди завіса була мистецьким виробом, на якому було вишите іконографічне зображення. Найчастіше це було зображення Пресвятої Богородиці за працею, або ж двунадесяті свята на змінних завісах, які мінялися відповідно до днів церковного року. Також, відомі зразки древніх завіс із зображенням святих, чи навіть – імператорів.
Слід зауважити, що з плином часу традиція наповнення завіси сюжетним змістом поступово втрачалася, і тепер носить переважно декоративний-орнаментальний характер. Однак, варто згадати і про поступову зацікавленість віруючих і духовенства до древніх традицій оздоблення катапетасми біблійними, богословськими сюжетами.
Вивчення церковної історії та літургіки дає можливості більш тверезо та свідомо відвідувати православні богослужіння, а не відкидаючи зовнішнього храмового убранства, досягати внутрішньої повноти та довершеності послуговуючись для цього всім, що пропонує нам Церква з часів Своєї древності.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.