Що вам варто знати про чернецтво?

У православних кожен монастир практично автономний і підкоряється тільки власному архієрею. У католиків у цьому плані інша організація. Монастирі об”єднані в Ордени, у кожного з яких є свій голова та свій статут. Ці об”єднання можуть бути розкидані по всьому світу, але керівництво у них завжди загальне. Протестанти ж, на відміну від православних і католиків, чернецтво і зовсім відкидають. Чому так? І для чого існують монастирі та стають ченцями?

Метою життя людини на землі є обоження – преображення нею своєї природи та набуття досвіду особистих стосунків із Богом. Ця мета досягається свідомим життям віруючого за Євангельськими цінностями, які є коротко сформульованими в цитаті з Писання: «остерігайтесь зла, а чиніть добро». Кожна людина повинна постійно вдосконалюватися, максимально повно виконуючи добро – Божу волю, при цьому всіляко уникаючи зла та компенсуючи його наявність власною любов’ю до Бога й ближнього. Після звершення Христом таїнства нашого спасіння, врятувати свою душу для вічності може кожна людина, незалежно від статі, освіти, сімейного стану, національності чи епохи, в яку вона народилась.

І хоч спасти свою душу може кожна людина, намагаючись максимально триматися християнських ідеалів у власному житті, із часом в Церкві в окремий духовний феномен викристалізувалось чернецтво.

Чернецтво або монашество – це особливий шлях християнина, при якому він (або вона), повністю присвячує себе служінню Богу та Церкві. Особливістю такої присвяти віддавна є свідома дотримання трьох найбільших чернечих чеснот: добровільної убогості, цнотливості та повного послух своєму духівнику.

Устрій чернечого життя ґрунтується на вченні Святого Письма та отців Церкви, а також, на вродженому устремлінні людського духу досягати найвищої моральної досконалості шляхом самозречення.

Кожен чернець наслідує своїм життям Самого Господа та Спасителя Ісуса Христа. Він не мав дружини, був вільний від родинних зв’язків і турбот, пов’язаних із клопотами про сім’ю, немає даху над головою, подорожує, постить та обмежує себе в їжі, удень важко працює, а в ночі молиться.

У Православній Церкві чернець – це найперше молитвеник, аскет, інок. Він живе особливим життям, він інший, ніж усі люди. І хоча сам чернечий постриг і взяті на себе обітниці «офіційно» не входять до числа семи Таїнств Церкви, чимало богословів вважають чин складання чернечих обітниць, постриг і облачення – ще одним Таїнством Церкви.

Ченці є в Православній та Католицьких Церквах, але протестанти від чернецтва відмовилися. Під час Реформації та зародження Протестантизму, доктор Лютер категорично заперечив цінність чернецтва і сам колись будучи католицьким монахом відрікся від свого сану, одружився з черницею, та мав із нею дітей. Свою поведінку він пояснював тим, що через багато років монашества та священства він зрозумів, що Бог спасає людину не зовнішніми справами, але внутрішньою вірою. Звичайно, Бог спасає людину по її вірі, але апостол Яків пише: «Віра без діл мертва». Свої внутрішні релігійні переживання потрібно підкріпляти конкретними благочестивими справами, інакше всі ці слова та наміри лише коливання повітря.

Слід зауважити, що однією із реальних причин розколу Церкви на Західну та Східну була різниця самому способі мислення двох імперій. Католицька Церква більше тяжіла, та й досі тяжіє до раціонального, практичного, «юридизованого» мислення, в той час, коли Православна, Східна Церква, завжди жила духовним спогляданням, прагнула до самозануреня та богобачення. Католицькій Церкві важлива вигода тут і зараз, для Православної – важлива перспектива. Так само помітна різниці в ставленні до інституту чернецтва. Не відмовляючи ченцям у їх основних чеснотах та обовязках, вся філософія католицизму переважно направлена на виховання «суспільно-корисних» ченців, у той час, коли Православна Церква акцентує у вагу на внутрішньому розвитку монаха. Для нього цей світ та його турботи – це погибель, завада спасінню.

Раціональний і практичний погляд католицизму на чернецтво цілком допускає існування безлічі чинів та конгрегацій, кожна з яких має свою. особливу спеціалізацію. Існують чернечі згромадження які займаються освітою, в т.ч.цілком світською освітою, опікуючись навчальними закладами, а то й засновуючи свої власні школи чи вузи. Чимало ченців допомагають безхатченкам і безпритульним. Інші ведуть іншу соціальну чи просвітницьку роботу. Заради істини слід також зауважити, що деякі чини мають цілком аскетичне спрямування, ведуть життя повне обмежень, посту та молитви. Цікаво, що в Католицькій Церкві навіть нині є древні ордена, ченці яких тримають обітницю мовчання та затвору.

У Православній Церкві всі монастирі побудовані по одному типу, без розділу на спеціалізації. Хоча, особливості розташування, історичне значення певної обителі, духовний та інтелектуальний рівень братії також, безперечно, визначають характер і масштаби її послуху Церкві.

За давньою православною традицією, найвищу степінь священства – єпископат або архієрейство може посідати лише чернець. Вдовий священик, обраний на єпископа, перед архієрейською хіротонією приймає чернецтво.

Слід також розрізняти ченців від целібатів. Целібатний священик – це чоловік, який прийняв священницький сан, але не складав чернечих обітниць, а в католицизмі – не є членом певного чернечого згромадження. Обов’язковий целібат запроваджений у Римсько- католицькій церкві. Там чимало священиків не мають родини, але при цьому також не є монахами.

Чернецтво – це особливий стан для людини, при якому вона бере на себе добровільний послух досконалості. Вона жертвує всім земним заради небесного, віддає дочасне, щоб отримати вічне. Наявність в наш час недостойних, позбавлених ревності, поганих ченців говорить не про те, що інститут чернецтва слід скасувати, але навпаки – що нині воно потрібно нам як ніколи раніше.

У час, коли люди перестають шукати досконалості, та прагнути всім її єством, чернецтво залишається тією єдиною живи чудотворною оазою, здатною оживити своїм життям Церкву та суспільство. Монахи моляться за весь світ, поки він грішить. Монахи являють світу приклад посту, коли людство тоне в обжерстві та нестриманні. Монахи показують світу святість і цноту в той час, коли і старі, і малі живуть блудодіяннми. Монахи вчать нас послуху в той час, коли увесь світ втратив спокій через гордино, марнославство та честолюбство.

Іночество – це інше життя. Те життя, від якого ми відійшли, але без якого неможливо увійти до Царства Небесного. Бути православним ченцем це не лише велика відповідальність і тягар, але й величезне щастя максимально можливого близького та щоденного перебування біля Божого Престолу. Чернець нагадує чоловіка, який на повітряній кулі бажаючи злетіти вище, позбавляється непотрібного баласту. Чернець позбавляється облуди цього світу для того, щоб все ближче досягнути благодаті Свого Творця, Бога та Спасителя.