Що вам варто знати про «поцілунок миру»?

Що таке поцілунок миру”?Якою була його історія появи? Як зараз здійснюється обряд “поцілунку миру”? Що він символізує?

Немає сумніву, що поцілунок сам по собі – один із найдавніших феноменів людства, який, серед іншого, зайняв своє місце не лише в повсякденному житті людини, але й у релігійному культі, як одна з форма висловлення людських почуттів, емоцій та переживань. Ще з часів язичництва на знак благоговіння до святині було прийнято цілувати поріг храму, вівтар, статую божества чи багатьох божків. Так, в Єгипті цілували ступні скульптур богів та богинь, фараонів, жерців. У інших країнах цілували навіть ноги суддів під час судового процесу.

Із кристалізацією християнського культу, формуванням літургійного богослів’я, поцілунок знайшов своє місце в християнській практиці, як Західної, так і Східної Церков. І хоча форма вшановування святині не змінилася, у християнстві є принциповим зміна змісту акту поцілунку. Скажімо, цілуючи ідола язичники об’єктивно цілували свого власного божка, за яким не стояло жодної духовної реальності. Згідно вчення VII Вселенського Собору, православне шанування ікон, зокрема висловлене в поклонінні та цілуванні святих образів і зображень стосується не самого образу, виробленого з дерева та фарб, а відсилається до первообразу – тобто того, хто на ньому зображений. За кожним іконографічним зображенням православного святого стоїть сам святий.

Історія поцілунку в Християнстві має своїм корінням Старий Завіт, де поцілунок був традиційним знаком привітань між собою особливо близьких людей, навіть чоловіків. Для звичайних знайомств євреї віталися традиційно потискуючи один одному руки. Поцілунок віддавна був символом великої любові, дружби, миру. Відтак, самі Апостоли неодноразово звертаючись до своїх братів і сестер у інших громадах «вітали один одного святим поцілунком» (1.Кор.16:20, Рим.16:16, 1.Сол.5:26).

За одним із тлумачень, слово «поцілунок» етимологічно можна пов’язати зі словом по-це-луй – цілий, цілісний. Оскільки ворог людського роду диявол намагається роз’єднати людей, розсварити та протиставити їх один одному, то поцілунок навпаки – повертає людям їх цілісність та добрі стосунки, благе внутрішнє налаштування. Саме з цього аспекту духовні поцілунки, на відміну від гріховних, плотських часто називаються «поцілунками миру» чи братськими поцілунками. Цілуючи один одного, зокрема християни, ділять миром своїх душ один із одним. Поцілунок, як акт богошанування та благоговіння до святині, присутній у багатьох православних Таїнствах і обрядах, зокрема в Хрещенні, Сповіді, Євхаристії, Вінчанні, обрядах освячення, погребіння померлих та ін.. Православні християни цілують зображення св.Хреста, св.Ікони, св.Чашу, благословляючу десницю священика. В деяких регіонах існує традиція «христосуватися» – тричі цілуватися один із одним вітаючи святом Воскресіння Господнього.

Один із найбільш яскравих і глибоких обрядів, де звершується «поцілунок миру» зустрічаємо під час звершення Божественної літургії. Богословськи дана традиція взаємного цілування перед звершенням Євхаристійного канону сягає своїм корінням заповіту Спасителя йти до жертовника лиш примирившись із своїм братом (Мф. 5: 23-24.)

Після перенесення Дискосу та Чаші з Престолу для освячення (після Херувимської пісні), священик говорить ектенію «Доповнімо молитву нашу Господеві», після чого виголос священика чи диякона: «Полюбімо один одного, щоб однодумно сповідувати», а хор продовжує: «Отця, і Сина, і Святого Духа, Тройцю Одноістотну та Нероздільну». Православна Церква цими словами підкреслює єдність християн у любові, як обов’язкову умову єдності у Символі віри. За справедливим зауваженням прот.Олександра Шмемана, Єдність Церкви це не часткова, обмежена, людська єдність (національна, соціальна, емоційна). Це єдність Істини, явленої від Бога, повної, абсолютної Істини. Символ віри і є сповіданням цієї Істини та її критерієм.

На знак миру, любові та однодумності у часи Древньої Церкви після цих виголосів священика християни цілували один одного – жінки жінок, а чоловіки чоловіків. Цей звичай до нашого часу дійшов у чині цілування священнослужителів між собою, і у вузькому значенні саме такий поцілунок має назву «поцілунок миру». Якщо Літуоргію служать двоє чи більше священиків, то вони читаючи про себе молитву «Возлюблю Тебе, Господи…» двічі осіняють себе хресним знаменням і почергово цілують дискос, чашу, край престолу, а далі відходять у бік, де цілують один одного в обидва рамена (плечі) та руки один одного. При цьому старший священик каже молодшому : «Христос посеред нас», а молодший відповідає: «І є, і буде!». Якщо служба відбувається в Пасхальний період, то служителі вітаються відповідно « Христос Воскрес!» – «Воїстину Воскрес». Якщо на богослужінні присутні двоє чи більше дияконів, то вони цілують кожен свій орар на місце зображення святого хреста та один одного в плече, кажучи ті самі слова, що й священики. Іноді на практиці дикони вітаються поцілунком перед самим причастям.

Такий, або майже такий звичай взаємного цілування – дуже давнього походження. Про нього згадують ранні християнські письменники: святий Юстин Філософ (1 Апол. 65), святий Климент Олександрійський (Педаг. III, II, § 81), Оріген (Тлумачення на Римлян 10:33), святий Кирило Єрусалимський (Катех. 23: 3), псевдо-Діонісій Ареопагіт (Про Церк. ієрархію, гл. 2) і святий Іоан Златоуст в багатьох своїх творах. Вказівки цілувати один одного в цей момент Літургії знаходимо і в чинах літургії єгипетських церковних постанов, Апостольські постанов (VIII книга), в грецькій апостола Якова, сирійської апостола Марка, Несторіанській апостолів Тадея та Марія. Саме таким чином воно увійшло, за історичним спадкоємством, і в наші Візантійські літургії.