Бесіда в четверту неділю Великого посту – Іоана Ліствичника – виголошена в Свято-Воскресенському соборі м.Тернополя протоієреєм Євгеном Заплетнюком 22 березня 2015 року.
Четверта неділя Великого посту завжди присвячена пам’яті великого угодника Божого – святого Іоана Синайсього. Не знаю, чи думав хтось із вас про це раніше… Але, напевне, кожна здорова та зріла людина задумується над тим, що ж нам, все-таки, потрібно зробити в житті такого, щоб у Церкві встановили на нашу честь особливу пам’ять. Щоб християни по всій землі – де би вони не були: чи в величезних соборах, які важко обійти, чи в зовсім малих і непомітних храмах, завжди прославляли ім’я якогось святого. Помремо ми. Помруть наші онуки та правнуки. Пам’ять про зникне не пізніше, ніж за три-чотири покоління від нас. Але існують в нашому житті, на наші землі, в нашій Церкві такі люди, які не дивлячись на те, що жили вже дуже давно, здобули собі пам’ять вічну. І сьогодні, я б хотів звернути увагу саме на це: що нам потрібно зробити для того, щоби про нас пам’ятали. То, що потрібно зробити такого, щоб по всій землі лунала наша слава?
Якими критеріями потрібно відповідати, щоби не дивлячись на жодні земні обставини, тебе не забули. Міняються не тільки роки в календарі. Змінюються та зникають держави, відходять у небуття цілі імперії. А нині ми згадуємо людину, яка жила давним-давно – п’ятнадцять віків тому, але пережила і Візантію, і Рим, і будемо сподіватися, й Москву переживе! Ми нині згадуємо молитвою святого Іоана Синайського – великого подвижника благочестя. Він прославився тим, що був ідеальним монахом. При цьому ми повинні розуміти, що ідеальний чернець – це ідеальний християнин. Такий самий християнин, якими повинні бути ми з вами. Ще з самого дитинства він прийшов до Церкви, ще з самого малечку полюбив Бога. Вже в цьому одному від відрізняється від нас. Більшість із тут присутніх прийшли до Бога вже в свідомому віці, зрілими, під тиском певних зовнішніх обставин. А коли нас приносять чи приводять до Бога в дитинстві, ми цього зазвичай не усвідомлюємо. Нам скучно в храмі, ми нудимося, ми кричимо та плачемо. Ми є дітьми, то й ведемо себе так, як ведуть себе типові діти.
Натомість, святий Іоан із самого дитинства був привчений до взаємної любові Божої, він захоплювався молитвою та церковним богослужінням. Тож не дивно, що вже в 16 років він став ченцем, все життя прожив у духовних подвигах і помер у глибокій старості. Особливим моментом у його життя став час укладання ним збірки духовних повчань. Інші ченці попросили свого Авву скласти кілька повчань для того, щоб навчатися з них благочестя. Так з’явилася книга, що має назву «Ліствиця», або драбина від землі до неба. Це така духовна праця, в якій міститься тридцять розділів, у кожному з яких святий Іоан навчає нас того, якими чеснотами повинен володіти людина, щоб проходячи їх наче щаблями, крок за кроком, рухатися від землі до Небес. Ця книжка виявилася настільки корисною для кожного ченця, що віддавна її дарували кожному монаху після постригу.
Але й нині ця наука святого Іоана Синайського повинна й нам із вами бути в приклад, бо дуже часто ми з вами не знаємо чим керуватися при прийнятті певних рішень. Дуже часто віруючі звертаються до священика з питаннями про те, як їм поступати в тому чи іншому випадку. Нерідко життя ставить нас у такі умови, про які ми раніше нічого не чули та зовсім не знаємо, як поступити в кожному конкретному випадку. Що обрати між двома прикладами добра, або, що обирати між двома прикладами зла? Тому, кожна людина безумовно потребує духовного напоумлення та керівництва. Якщо ми будемо читати «Ліствицю», книгу, яка розповідає про шлях людини від землі до неба, то зможемо в своєму житті знайти пояснення багатьом речам. Нам не потрібно буде вже звертатися до священиків чи до когось іншого, бо вже маємо готові відповіді від святого Іоана, ігумена Синайського.
Святий Іоан Синайський явив своїм життям ідеал, норму того, яким повинен бути християнин. Саме тому всі православні християни по всьому світі в четверту неділю Великого посту звершують пам’ять цього угодника Божого. Ми приходимо до храму щоб особливим способом згадати, що він прожив таке життя, яке можна назвати зразковим, ідеальним. Ідеальним воно стало через те, що він виконував Заповіді Божі в тій мірі, яка була йому максимально можливою. Коли ми маємо вибір, ми дуже часто ігноруємо Істину, а обираємо власні бажання замість волі Божої. Тому, на превеликий жаль, до Церкви ми маємо доволі опосередковане відношення.
Якщо ви чули те, як священик щойно вголос читав молитви перед святою Сповіддю, то могли зауважити доволі дивні слова. В одній із молитов ній він просив Бога приєднати, примирити грішників зі святою Церквою. Кожна людина яка грішить – відходить від Бога та Церкви та потребує цього примирення. Святий Іоан Ліствичник показав нам приклад доброго християнського життя. Звісно, що як і в кожної людини в нього теж були свої гріхи. Не треба думати, що святі люди це від народження чисті, безгрішні люди. На нашій землі був безгрішним лише один Господь наш Ісус Христос. Ще була Пресвята Богородиця, яка немала жодного особистого гріха, зате вона, як і всі інші люди, була під впливом, під тягарем Адамового гріха, тому вона теж потребувала спасіння. Всі святі багато досягли, кожен у свою міру, але сказати, що була хоча б одна цілком безгрішна людина неможливо.
Ми всі цьому вчимося все життя, і приходимо до храму, щоб навчатися як нам жити та як перебороти свої пристрасті. Так, ми всі маємо свої слабості, але це зовсім не означає, що ми приречені померти з ними. Тож, кожного разу коли ми прокидаємося вранці, коли лягаємо ввечері, маємо подумати про те, що існує чимало наших поганих, злих справ, які можна виправити у всіх сферах: у стосунках з ближніми, з Богом і самим собою.
Нинішнє євангельське читання показало нам те, що диявол дійсно існує, що біси – це цілком реальна духовна сила, яка живе в нас. Нам показано крайні випадок, коли біси живучи в юнакові, мали абсолютну владу над його тілом, кидаючи його то в вогонь, то в воду. Він вже сам не контролював сам себе, натомість злі духи керували ним. Іноді, коли ми читаємо цю історію нам може здаватися, що ми вже точно не маємо жодного особистого стосунку до неї. Ми не тільки не вважаємо себе біснуватими, але й навпаки – вважаємо себе праведними, святішими за інших. Ми навіть можемо з легкістю назвати кілька десятків людей від яких ми багато кращі. Натомість Господь сьогодні спростовує наші уявлення про духовний світ, показуючи існування злих духів. Так само, як існує Бог-Любов, так існують і злі сили, які Йому противляться. Також, ці сили противляться й нашому спасінні, а тому намагаються спокусити нас. А ми, в свою чергу, часто з задоволенням піддаємося їм.
Також недільне Євангельське читання цінне тим, що показує нам яким способом можна краще та швидше подолати бісів, які на нас полюють. Святий апостол Петро казав, що диявол схожий на рикаючого лева, який ходить, шукаючи кого б із нас пожерти (1 Петра 5:8 ). І це дійсно так. Він часто ставить нас в такі умови, за яких спокушає нас якимись речами, людьми чи подіями. Він хоче, щоб ми посковзнулись, упали, загинули. Але Господь цього не хоче, а тому різними способами показує, яким способом ми можемо протиставити себе оцьому «рикаючому леву». Христос нині каже апостолам, що біси виганяються молитвою та постом. І якщо ми нині хочемо подолати тих бісів, які живуть у нас, (а вони живуть у кожному з нас, і немає людини святої, яка б стала святою не приймаючи цього факту), то повинні спочатку визнати це. Як нам ще переконатися, що в нас живуть злі сили? Святий апостол нагадує, що: «Всі згрішили та позбавлені слави Божої». Якщо ви читали послання до Римлян, то могли там заважити і такий вірш. А це означає, що немає такої людини, в якої не було б жодної пристрасті чи гріха.
Для когось у піст є проблемою стримання в їжі. Нам буває настільки складно обмежувати себе в тій їжі, до якої ми звикли за цілий рік, що люди дійсно гинуть, занапащають свої душі лише тим, що не можуть стриматися від невеличкого кусочку ковбаски. До мене нерідко підходять люди і розповідають, що реально не можуть відмовитися від м’ясного. В такому разі я прошу їх хоча б замінити м’ясо на рибу. Духовний подвиг треба зробити по силі – робити хоча б те, що можна. У такому випадку, меншим гріхом буде та більшою користю – перейти на рибу, хоча риба, як відомо, теж забороняється в піст. Рибу, як відомо, можна їсти лише двічі на цілий піст – на Благовіщення та Вербну неділю. Але Церква розуміє наші слабості та реальні сили. Якщо ми не можемо себе стримати в фізичному, то треба зробити те, що можемо, але не опускаючи жодного разу. Якщо ми більше з їли, то це треба компенсувати тим, чим можемо – молитвою, постом і милостинею. Диявол – перший ворог нашого благочестя. Чому диявол перемагається молитвою та постом? Тому, що саме під час молитви та посту душа людська підноситься до Бога. А диявол не може цього терпіти, бо заздрить нашій славі. Він заздрить у тому, що християни названі синами Божими, тому він спокушає нас будь-чим, чим ми можемо спокуситися.
Сьогоднішня неділя нагадує нам про те, що існує драбина від землі до неба. А істину науку про те, як людина може спастися, зберігає лише одна Православна Церква. Тільки досвід святих отців Східної Церкви може показати яким способом можна спастися. Жодні інші релігії та «церкви» не спасають людину, бо вони вже з самого початку розповідають їй пошкоджені формули. А коли людина отримує пошкоджену формулу, то не зможе вирахувати свою задачу правильно. Тільки в Православній Церкві є правильні, ідеальні формули та вказівки до спасіння. Але мало приходити в правильну Церкву. Мало правильно знати способи спасіння та повторювати за кимось слова молитви.
Потрібно й самим активно працювати над удосконаленням власного духовного життя. Варто пам’ятати, що від того, як ми нині ставимося до Бога та до власного релігійного життя, залежатиме те, що ми вже завтра почуємо від Нього на страшному Суді, який неминуче буде.
Скільки би ми не жили, все одно прийде час померти. Є такі люди, яких називають довгожителями. Вони живуть неймовірну кількість років за нашими мірками. А ще є відомості про те, що одна з найстарших людей на Землі прожила цілих 124 роки! Але, що далі з нею було? Прийшов 125 рік і вона все одно померла. Чим вона від нас відрізнялася? Хіба тим, що більше нагрішила, бо прожила довше нас. Але чи не єдина справедливість цього світу є та, що помирають усі: багатії та бідні, праведники та грішники. На всіх чекає Суд і кожному треба буде дати відповідь за прожите життя.
І ось, Господь нас настільки любить, що не хоче нашої вічної загибелі, не дивлячись, навіть, на нашу поведінку. Тому, він дає нам певні координати, вказівки того, як ми повинні жити, щоб урятувати свою душу. Кожен із нас упродовж тижня займається певними справами. Усі ми маємо улюблені газети, журнали, телеканали чи сайти в Інтернеті. Ми завжди знаходимо час на все це. А нині Церква радить нам хоча б один тиждень у році присвятити тому, щоб знайти книжку «Ліствицю», святого преподобного Іоана Синайського, та почитати хоча б 1 вірш у день, щоб переконатися яке величезне значення ця книга має для здоров’я нашої душі! Вона дуже зручна для читання, а вивчати її дуже просто. Вона поділена по розділах, а кожен розділ розбито на пронумеровані абзаци. Ми завжди легко можемо виписати якесь цікаве посилання, або повернутися до важливого абзацу.
Святий Іоан пише про найважливіші людські пристрасті та, як із ними боротися. Така неймовірно цінна інформація залишена нам Богом наче карта до скарбів. Це компас, слідуючи вказівкам якого ми зможемо дійти до Царства Небесного. Подумайте ще про таке. На час, коли ми народжуємося, Бог придумав нам дорогу, йдучи якою від утроби матері можемо дійти до Божого Царства. Ця дорога описана в Святому Писанні, творах святих Отців і Учителів Церкви. Коли ми грішимо, то відходимо в бік із цієї дороги, потрапляючи на цілком іншу, широку, якою ходять цілі натовпи людей. Ця дорога веде людей у цілком інший бік – до пекла. Христова дорога вузька, терниста та мало хто нею ходить. Вона виглядає, але не тільки виглядає, але в дійсності може бути складною та спокусливою для багатьох. Але при цьому не забувайте, що жодні корисні ліки не бувають солодкими. Хто з вас лікується, той знає, що чим більш якісні медичні препарати, тим гидотніше вони на смак. А все те, що виробляється для того, щоб підсолодити нам смак, зазвичай, приносить нам тільки шкоду – карієс і діабет.
Отже, урок для нас номер один. За цей тиждень маємо знайти цю книжку, позичити, хто має можливість – купити, хтось може з Інтернету завантажити, хтось – узяти в бібліотеці. Ця книга є навіть українському перекладі. Нам заважають лише власна лінь та телебачення, чи інші способи розваг. Ми знаходимо час для будь-яких справ, але не знаходимо часу для основного. І тому, Господь присвятив цілу неділю тому, щоб повторити для нас те, що існує така духовна праця, яка називається «Ліствиця». Кожен православний християнин повинен прочитати її не тільки під час Великого посту, але й постійно – впродовж року. Тому, я бажаю всім нам, щоб ми нарешті розумом зрозуміли одне: «без Бога – ні до порога». Без посту та молитви ми ніяких злих сил подолати не можемо. Дякую вам за увагу! Слава Ісусу Христу!
- Відеоверсію цієї проповіді шукайте в розділі “Відео” нашого сайту
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.