Сьогодні в нас доволі велике свято, і оскільки воно припало на будень, і не в усіх храмах його так урочисто вшановують. Тому, мені неймовірно радісно з того приводу, що нині ми з вами зустрілися помолитись Богу. Нині післясвяття чи попразництво Успіння Пресвятої Богородиці. Разом з цим ми вшановуємо свято перенесення з Едесси до Константинополя нерукотворного образу Христа Спасителя. У цей день, напевне, буде доречним згадати не тільки про історію цього Убруса, але й про те, що таке образ Божий в душі людини.
Про нерукотворний образ Спасителя знаємо ми небагато. Знаємо про те, що правитель міста Едесси (це не Одеса в Україні, а Едесса в Сирії, не дуже далеко від того місця, де жив Христос) почув про цього великого Чудотворця та Вчителя, що зціляє людей та воскрешає померлих. Він хотів Його побачити. Але оскільки сам правитель мав багато справ, то вирішив відправити до Галілеї свого раба – художника, щоб той зустрівся з Христом і намалював його портрет, чи як ми нині кажемо – ікону.
Коли цей художник прийшов до місця призначення, то одразу ж переконався, що Христа постійно оточувало багато людей. Йому ніяк не випадало нагоди розгледіти лик Спасителя настільки добре, як це повинен зробити художник пишучи чийсь портрет. Декілька днів поспіль він намагався підійти ближче, вилазив то на дерево та на великий камінь, але все одно великий натовп заступав Христа. І тут Господь Сам, як про це розповідає передання, цього не записано в Євангелії, це збережено Церквою впродовж багатьох віків, закликав цього художника називаючи по імені, сказав що Йому відомо хто він і чому прийшов. Тоді Спаситель попросив чисте полотно, або убрус чи рушник, вмився водою та витерся ним.
У той час усі побачили, що на полотні одразу ж дивовижним чином відбився Його Пречистий лик. Це полотно він передав слугою до того начальника. Вважається, що цей випадок є одним із найдавніших свідчень іконошанування. Це одночасно справжнє диво і реальний історичний факт. Це передання існує вже досить довго. І коли чимало сектантів відкрито виступають проти ікон, ми можемо пригадати їм і цю історію. І хоча багато хто може сумніватися в історичній достовірності того чуда, оскільки про нього не написано в Євангелії, тим не менше, давність цього передання є неймовірно вагомим аргументом на користь православних.
Отже, Господь вручив відбиток посланцеві, та передав ще й листа, яким поблагословив добру віру чоловіка, котрий не засумнівався, але «не бачачи увірував». Згодом цей лист та убрус – перше іконографічне зображення Христа були доставлені в Сирію. Але вже незадовго на країну напали мусульмани, і християни не раз зазнавали гонінь. Очевидно, в великій небезпеці був також і цей образ. Для того, щоб його зберегти, власники були навіть замурували його в стіні. Минув якийсь час. Становище християн покращилося, вони вже могли сказати своє слово. Тоді, для того, щоб дати можливість побачити цю святиню більшій кількості християн цей убрус було урочисто перенесено з Едеси до Константинополя. А як ви знаєте, це місто було центром імперії, що означало також те, що воно було і політичним і релігійним центром держави. Це сталося аж у десятому столітті, в 944 році. А 44 роки по тому, 988 року відбулося хрещення Руси-України в святу Православну віру. Отже можна сказати, що ця подія відбулася за часів, коли в нас правив святий князь Володимир Великий.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.