Ви можете погоджуватися з тим що я напишу, а можете ні. Це ваше право. Однак, мій обов’язок не лише, як священика, але й як звичайного християнина сказати правду про те, що я відчуваю. Сказати про те, що мені не байдуже.
Кожного разу я щиро посміхаюся, коли мої тексти на інших сайтах підписують «блогер-протоієрей» . Чимало редакторів і журналістів серед інших моїх талантів особливо люблять наголошувати на тому, що Євген Заплетнюк не просто священик, а саме «блогер». Очевидно, в ієрархії їхніх цінностей це є значно вищим рівнем людської досконалості за митрофорного протоієрея, чи кандидата наук (хоч поки й не визнаного державою). Звичайно, я не намагаюся їм заперечувати. Блогерів на світі багато. Протоієреїв трохи менше. А ось блогерів-протоієреїв узагалі можна перелічити на пальцях однієї руки старого фрезерувальника.
Чому я про це згадав? Я хочу, щоб цей запис ви сприйняли виключно, як текст священика, а не блогера. Це голос сумління людини, яка хоче висловити свою думку не тому, що вона постійно це робить, маючи блогерство за хобі. Зараз справа зовсім у іншому. Сьогодні мені не треба репостів, лайків чи коментарів. Єдине, що мені потрібно – можливість сказати свою думку та зовсім трохи вашої уваги. Так ось.
Нерукотворний образ Ісуса Христа з Ватикану, який вдруге перебуває в Україні, а нині доправлений до Тернополя, в силу безлічі причин не може бути автентичним образом, як про це постійно наголошують організатори шоу. Це копія. Реконструкція. Спроба зробити щось дуже схоже. Однак, це не оригінал. Більше того, в офіційних документах, які супроводжують акцію, про це написано прямо:
«… Збереглися дві д р е в н і к о п і ї Нерукотворного образу. Перша, що демонструється тут, зберігається у Ватикані, і друга, пізніша, зберігається у Генуї, в церкві св. Вартоломея Вірменського, яка була подарована візантійським імператором Іваном V Палеологом пізнішому дожу (правителю) лігурійського міста Леонарду Монтальдо». (Цитата з сайту http://www.tze.org.ua)
У розпіареному благочестивому шоу в ЗМІ постійно наголошується протилежне: «З особистої захристії Папи Римського привезли унікальну реліквію – оригінал Нерукотворного образу Ісуса Христа». Оригінал. Це оригінал? Оригінал із копії! Не треба, дорогі отці брехати! Ви ж не моїм парафіянам брешете, а своїм, які вам так щиро цілують руки та фінансують ваші захоплення.
Між іншим, про другу копію образа -«копію образа з Генуї» знає також і традиція Православної Церкви, згадуючи про неї в день особливого свята, яке має назву: «Перенесений Нерукотворого образу Спасителя з міста Едесси до Константинополя».
29 серпня 944 року за наказом візантійського імператора Костянтина Багрянородного Нерукотворний Образ Спасителя був перенесений з міста Едесси до Константинополя. Про подальшу долю Нерукотворного Образу існує декілька переказів. За одним – його викрали хрестоносці за часів їх владарювання у Константинополі (1204—1261), але корабель, на який була взята святиня, потонув у Мармуровому морі. За іншими переданнями, Нерукотворний Образ був переданий близько 1362 року до Генуї, де зберігається в монастирі на честь апостола Варфоломія.
Так, це чудова древня реліквія, яку християни повинні шанувати та віддаючи їх належну повагу, через образ віддавати честь і славу самому Спасителю нашому Ісусу Христу. Щирі християни роблять саме це в своєму ставленні до кожної канонічної ікони, незалежно на чому вона написана, та якої давнини її походження. Однак, так сміливо та навіть зухвало стверджувати, що перед нами саме той раритет, до якого прикладав Свій Пресвятий лик наш Спаситель – це свідома брехня конкретних людей – кліриків католицької церкви. Це древній образ, можливо взагалі – один із найдревніших сюжетних
Я думаю, кожен із вас чудово розуміє, що б могло статися з вашим одягом за дві тисячі років. Чисто фізично він би струхлявів і розпався б на попіл у ваших руках, при одному легенькому доторку. Додайте до цього ще не настільки досконалі технології ткацтва, як ми маємо тепер.
Це не просто лайки та репости, але лічильник моїх однодумців із цього питання. [fb_button]
Окрім того, не треба забувати кілька інших важливих деталей.
Святе Писання нічого не каже нам про таку реліквію. Я не змушую вас сумніватися в тому, що вона взагалі була. Радше, я хочу підкреслити, що Господь про всі важливі речі говорив прямо, без натяків. Жодних Своїх речей ні жителям Ватикану, ні Львову чи Тернополя Він не планував показувати. Він не передавав нам жодного предмету Свого гардеробу для поклоніння чудово розуміючи, що це гріх і фетишизм. Тому погодьтесь, що з точки зору правдивого християнства подібні речі виглядають доволі підозріло. Зазвичай, всі неймовірної ваги церковні експонати, а особливо «оригінали», сягають своїм корінням часів дикого середньовіччя. Згадаємо лише «той самий» цвях, яким було прибито Спасителя до Хреста, пояс Богородиці з Афону, дари Волхвів (які показувалися в Криму перед самою анексією). Тепер і «нерукотворний» рукотворний образ.
Також хочу наголосити, що жодним чином я б не хотів би применшити заслуги та благочестиві старання головного організатора цього дійства, відомого тернопільського бізнесмена та діяча, ім’я якого я не буду повторювати. Із усією відповідальністю можу стверджувати, що на своєму місці він зробив все правильно, а Господь прийме його жертву так само, як би приймав шану до оригіналу образа. Він не винен, що його оточують лукаві бізнесмени в рясах, які обвели його довкола пальця раніше, ніж він сподівався. Погодьтесь, обманути успішного та досвідченого бізнесмена зміг би не кожен! Мій респект панотцям!
Так само, я впевнений у тому, що кожна щира та віруюча душа, яка прийде поклонитися в ці дні до святині, обов’язково отримає від Бога дарунок, відповідно до своїх духовного стану та потреб. Звісно, Господь діє через кожен свій образ, хоч на репродукції з газети, лиш би до нього зверталися з вірою. Годі вже говорити про ікону, якій відкривали свої серця мільйони людей впродовж сотень років.
Однак, я також упевнений в тому, що замовчування правди – це та сама брехня, тільки в профіль. Брехня ще більш витончена та лукава, яка з уст церковників вона звучить ще більш гидко та недопустимо. Впевнений я також і в тому, що духовні провідники, проповідники моралі та особливо бездоганної, християнської етики, мали б насамперед цінувати власну репутацію, а не можливість збагачення за рахунок обманутих паломників.
Ви скажете, ти просто заздриш тому, що стільки людей готові в мороз і холод довгими годинами стояти в черзі саме до католицького храму, а не до вашого. Нічого подібного! Повірте, немає нічого страшнішого, ніж приводити людей до Бога лукавством.Кому це потрібно?
Ви думаєте, що цим людям, які нині зароблять на Спасителеві, потрібна ваша віра? Ні, їм потрібні ваші гроші та можливість вами маніпулювати якомога довше. Люди, особливо наші, нерідко позбавлені критичного мислення в той самий час, коли з неприхованим задоволенням виконують чіткі директиви власних маніпуляторів. Особливо члени тих спільнот, які прикриваючись християнськими цінностями навмисне виховують та постійно підігрівають у своїх вірних комплекс провини, страху та сорому. «Люди люблять стойло» – як каже наш народ сам про себе, і нічого з цим не зробиш.
І на закінчення. За цими роздумами я би дуже хотів щоб ви побачили головне. Я не проти святинь та реліквій. Але категорично проти того, щоб видавати брехню за правду. Особисто я знаю не багато автентичних святинь, які справді можна називати «оригіналами». Однак, сказати що їх узагалі не існує було б не меншим гріхом проти істини. Найбільш древня святиня, про яку мені відомо, – це малесенька частинка Хреста Господнього, вбудована в хрест, що виноситься на свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього в Свято-Володимирівському патріаршому соборі. Там само почивають мощі святих: Великомучениці Варвари та митрополита-мученика Макарія Київського. Годі вже говорити про Києво-печерську лавру, з її дальніми та ближніми печерами повними поховань древніх християнських подвижників. У Тернополі, в церві Різдва Христового виставлена для постійного поклоніння Тернопільська чудотворна ікона Божої Матері, а в нашому кафедральному соборі свв.рівноапостольних Костянтина та Єлени на святому престолі зберігаються мощі святих препобних Іоана Тобольського (Максимовича) та Меркурсія Бригинського, які щотижня виносяться для поклоніння віруючим та читання акафістів до цих святих.
Щиро дякую за те, що вислухали мене та ще раз подумали речі, написані не блогером, а священиком. Бережи вас Господь!
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.