Що таке пророцтво з точки зору Церкви? Пророцтво – це така харизма (особливий Божий Дар) обраній людині чи спільноті відкривати волю Божу для всього світу. Слово пророцтво люди часто пов’язують із передбаченнями майбутніх подій, однак це не зовсім вірно.
Дійсно, в давнину syjls пророче служіння було пов’язане із знанням пророками майбутніх подій. Сам Бог, із любові до людського роду відкривав окремим своїм вірним слугам завісу майбутнього про людство, попереджуючи їх про особливі небезпеки. Деякі праведні мужі (особливо хочу підкреслити, що їх були одиниці за всю історію) бачили те, що відбудеться незадовго, оскільки ця інформація могла рятувати духовне та фізичне життя членам боговибраного народу – Ізраїлю. Однак, ключовою рисою правдивого пророцтва є не знання майбутнього, а знання, що в цей момент від людей хоче Бог.
Предметом уваги пророка є воля Божа, та її об’явлення людям. Загострювати при цьому особливу увагу на його знанню майбутніх подій було б невірно. Люди, які мали дар пророкування, однаково могли володіти знанням як майбутнього, так і минулого і теперішнього. Однак, бачення майбутнього носило лише епізодичний характер у справі об’явлення Божого. Сьогодні дар пророкування також діє, однак тепер він лежить на всій Церкві, а не конкретних людях.
Обов’язок Церкви проповідувати Істину, яка в повній мірі зберігається у віровченні, морально-етичнійт системі та священнодійствах. Що це означає? Це означає, що інформація, яка колись була в пророків, нині в повній мірі відкрита членам Церкви. Після дня Святої П’ятидесятниці, коли Дух Святий був вилитий у своїй повноті на Церкву Христову, кожній віруючій людині доступна вся необхідна інформація про те, як їй спастися, а головне – їй належить Божественна спасаюча благодать. Жодної мови про потребу додаткової інформації бути не може. Тим більше, не може бути мови про потребу в нових «пророках», які б від імені Бога виголошували людям нову інформацію. Євангеліє Боже – це цілком цілісний феномен, який не потребує ні доповнень, ні виправлень. І треба бути повним безумцем, щоб стверджувати протилежне.
Тому, відповідаючи на питання: чи у сучасному світі існують люди, слова яких про майбутнє Церква трактує серйозно, слід сказати з усією категоричністю. Таких людей немає та бути не може. Треба сказати, що у всі часи поруч із пророками існували лжепророки – люди які видавали себе за правдивих Божих посланців, не будучи ними. Часто й нині можна чути десь про «старців» і «прозорливих» людей. Ці люди, зазвичай або самозванці, які розуміють що вони не ті, за кого себе видають, або ж навпаки – психічно- та духовно хворі люди, які страждають від роздвоєння особистості. При існуванні такого діагнозу люди цілком щиро самі вірять у власну унікальність. Звичайно, люди це унікальні істоти. Однак, для того, щоб претендувати на звання пророка в наш час потрібно щось більше, як довідка від психіатра.
А хіба не було справді святих людей, які могли бути наділеними даром від Бога знати про те, що буде? Історія свідчить, що в древні часи Господь дійсно через окремих священнослужителів здійснював справжні дива. Однак, той хто отримав цей дар через святість, дуже добре розумів відповідальність за цей дар. А тому, приховував його від інших, а не виставляв на показ. І навіть якщо в такого дарування були свідки – то категорично забороняв комусь про це розповідати.
Надприродні дарування часто є наслідком не праведного життя, я помилкового розуміння самого себе. Святі отці навіть мали назву такої хвороби – «пре лесть». Це самообман, марнославство, викликане невірним розумінням власних заслуг. При такій хворобі людина може бути настільки обплутана диявольськими путами, що може отримати від бісів дар чудотворіння, але цей дар буде використаний не на користь і спасіння душі, але на погибель душ і тіл людських, не тільки самої людини, але й усіх, хто буде до неї звертатися за допомогою. Прелесть – це важкий духовний недуг, який треба лікувати смиренням.
Розглядаючи читати Святого Писання, на яких найбільше люблять спекулювати представники різних сект і єретичних культів, слід підкреслити, що майже завжди вони взяті поза контекстом, вирвані для більшої зручності.
«І буде потому, виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкуватимуть ваші сини й ваші дочки, а вашим старим будуть снитися сни, юнаки ваші бачити будуть видіння». (Йоїл 3:1) – Тут мається на увазі Благодать Святого Духа, що діє в Церкві після Сходження на неї на п’ятдесятий день.
«І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися». (Дії Апостолів 2:17) – тут підтвердження цим словам.
«І звелю Я двом свідкам Своїм, і будуть вони пророкувати тисячу двісті й шістдесят день, зодягнені в волосяницю». (Об’явлення 11:3) – тут вказівка на повернення двох старозавітніх пророків на землю, а їхнє служіння буде полягати в проповіді Євангелії, а не передбаченні історичних події.
Чи можу якісь церковні комісії розглядають подібні питання? За живих людей навряд чи. Однак, комісії по канонізації святих нерідко досліджуючи життя того чи іншого кандидата на загально церковну канонізацію можуть прийти до висновку, що свята людина володіла певним даром, однак, підкреслимо ще раз, старанно приховувала його від інших. Справа в тому, що жоден святий не сприймає серйозно власну святість, у той час коли аферисти та різного роду шарлатани на цьому особливо постійно наголошують. Вони готові продавати свої здібності за гроші, приймати славу від людей, та навіть, прямо вимагати від людей абсолютного послугу та покори без розважань і сумнівів. Це, звісно, ніякі не пророки, але лжепророки.
Інколи люди насміхаються над попередженнями, вважаючи людину, яка говорить, божевільної. А якщо вона справді даром Божим наділена. тоді такі насмішки – гріх? Насмішки взагалі гріх. Однак, як ми вже сказали, для того, щоб хтось прийшов і видавав себе за пророка потрібні підстави. Не може перший зустрічний говорити про себе, що він є посланець Божий. Відкрию таємницю, що посланцями від Бога є навіть не всі священнослужителі. Подумайте, наскільки повинно бути некритичне мислення в людини, щоб почала вірити у все, що їй кажуть. Між іншим, у Православній Церкві перша неділя після Великодня – Фомина чи Антипасха – присвячена саме цьому уроку. Не можна, гріх вірити без випробовування, бо під виглядом Бога можна прийняти диявола та служити йому.
Кожному з нас важливо не знати майбутнє, а жити за відомими Євангельськими законами. Що ж стосується майбутнього, то не лише Церква, але й здоровий глузд каже, що знати майбутнє людям не лише не корисно, але й явно шкідливо для душі та тіла.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.