— Отче Євгене, зараз дуже багато говорять про «обереги». Дехто навіть пише про те, що їх можуть освячувати. Тому відразу питання: що таке «оберіг» і чи освячується він у церкві?
– Обереги – це різного вигляду предмети язичницького (поганського) культу, які використовується для певних релігійних ритуалів. За переконанням язичників, такі речі наділені особливою духовною силою. Тому, дуже часто їм приписуються властивості захищати чи допомагати своїм власникам. Оскільки це предмет релігійного використання, християни не лише не можуть приносити їх до християнських храмів, але й не повинні навіть зберігати їх у себе. Це може призвести до згубних наслідків для душі та тіла. Навіть у тому випадку, коли цей оберіг мила та цілком безневинна іграшка. Насправді, будь-який оберіг створюється саме для спілкування та певних стосунків із невидимим нам, потойбічним світом. Обереги створюються із найпростіших, доступних людям складників і символів. Тому, очевидно, силу їм надають не властивості квасолі, переплетені трави чи вузлик із льону, а певна духовна реальність, яка стоїть за всім цим.
— Критики позиції Православної Церкви кажуть: Нічого страшного в плетених ляльках або стрічках немає; Що розмови про «антихристиянську сутність оберегів» – виключно «балачки» священиків.
– Зверніть увагу, що ні противники, ні прибічники використання створених особливим чином оберегів не мають жодних сумнівів у тому, що ці вироби володіють певною силою. Згоди ми не можемо дійти в іншому питанні: з якого саме джерела походить ця сила? Згідно Святого Писання та вчення Церкви ми дізнаємося, що це сили саме бісівські (1 Кор.10:20). Не випадково, прибічники таких речей заздалегідь потурбувалися про свій авторитет та видумали навіть для своєї діяльності більш нейтральний термін – «біла магія». Мовляв, «чорна магія» направлена на шкоду люди тям, отже це не гріх, а от «біла магія» – вона не чинить зла, а тому цілком допустима, навіть серед віруючих. Насправді, не лише священнослужителі, але й всі християни повинні розуміти, що жодне загравання зі злими силами, а особливо тоді, коли вони приховані за личиною добра, не минає для людини безкарно.
— Ще одне питання, яке весь час використовують прибічники оберегів, «ікона, хрест, ладанка» – це ж теж «оберіг», який нічим не відрізняється від «стрічки» або «ляльки».
– Давайте з’ясуємо в чому тут різниця. Поклоняючись і вшановуючи ікони, православні християни вшановують не дерево та фарби, а їх первообраз – того, хто на них зображений: Господа Бога, Пресвяту Діву Марію, Ангелів або святих. Натомість, ідолопоклонники вшановують ідолів, яких і приймають за своїх богів. За ідолами ніхто не стоїть – вони з позиції поган – самодостатні. Насправді, «ідол – це неправда, і немає в них духа!» (Єремія 51:17) та «людська вигадка» (Дії.17:29)
Християни ж розуміють, що за кожним таким амулетом і ідолом стоїть якийсь біс. Самий справжнісінький злий дух, який має звичку спочатку «втертися в довіру», а вже потім шкодити. Прикладів того, як діють злі духи православне передання знає безліч – читайте Житія Святих. Там більш ніж достатньо прикладів того, як сатана прикидається ангелом світла (2 Кор.11:14), і що він потім робить із тими людьми, які піддалися на його лукавство та брехню.
— «Зразки історичної вишивки на сорочках – це теж знак поганського минулого, але ми не відмовляємось від вишиванок та, навіть, їх освячуємо». Як Ви можете прокоментувати таку точку зору?
– Дійсно, є чимало речей, які мають глибоке національне, народне походження, сягаючи своїм корінням ще сивої давнини. Тут слід сказати, що багато поганських речей та явищ Церква переосмислила, надала їм зовсім інше звучання та зміст. А тому, використання їх в побуті, і навіть у храмі – цілком нормальна справа. Окрім того, вишиття чи будь-який інший вид дизайну річ нейтральна сама по собі. Чудові рушники біля ікон, у кошиках на Великдень, чи навіть зі старанністю та побожністю вишите облачення священнослужителів – це вже впродовж багатьох століть цілком православна традиція.
— Ось ще одна думка: «Діти передають бійцям іграшки, малюнки і т.д. Ви теж хочете це заборонити?».
– Малюнки, національну символіку, листи – чому ж ні? Насправді, такі дрібниці мають велику вагу там, на передовій і я сам не раз чув про це від самих солдатів. Але як православний священик, я безперечно ,заборонив би передавати нашим бійцям будь-які ритуальні речі, окрім тих, які освячені молитвою в Церкві. Як ми вже раніше згадували – користь від поганських амулетів доволі сумнівна, але шкода – безперечна. Це правда, що вони виглядають доволі мило та по доброму. Але такі дарунки мали в історії аналог. Він називається «Троянський кінь».
— «Обереги – це частина українського народного мистецтва, частина нашої історії. Священики, виступаючи проти оберегів, хочуть знищити спадщину українського народу». Як Ви, прокоментуєте таку позицію?
– Насправді, це доволі складне питання, на яке хочу відповісти так. Ставлення до оберегів, як і до всіх інших подібних речей язичницького походження, повинне бути надзвичайно тверезим. Є така спеціальність – релігієзнавець. Він, незалежно від власних уподобань, вивчає різні вірування, але повинен сприймати їх рівно. Так і нам з вами, для того, щоб зберігати дохристиянську спадщину українського народу зовсім не обов’язково поклонятися лялькам та вірити в древню чортівню. Можна все це вивчати, систематизувати, зберігати. Але вірити в це, як у корисну духовну реальність – більше ніж нерозумно. Ми поважаємо нашу історію та мистецтво, але про свої душі повинні турбуватися більше за все – «Шукайте перш за все Царства Божого та правди його, а все інше – додасться вам». (Див.Мф.6:33)
— І на завершення таке питання: «Я хочу духовно підтримати бійця. Що Ви, православний священик, порадите мені йому передати?».
– Хотів би порадити передавати бійцям не лише продукти чи засоби гігієни. Не забувайте про те, що солдати це теж живі люди, яким потрібні наша увага, підтримка та любов. Моліться за них частіше. Просіть у Бога сили пережити все це, сміливо перемогти ворога та повернутися додому живими та здоровими. Пишіть їм листи. Малюйте з дітьми малюнки. Якщо є сильне бажання зробити щось суто релігійне – плетіть вервички чи вишивайте ікони. Лише благаю: не передавайте їм на війну ідолів! Вже Перша Заповідь Господня забороняє нам це: “Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі зверху, і що на землі знизу, і що в водах нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм” (Вих. 20, 4–5).
Нехай наша християнська мудрість допомагає знаходити правильні рішення. І не забуваймо, що в усіх складних моментах духовного життя варто звертатися за порадою до свого духівника. Він краще знаючи нас особисто, а також особливості наших умов, зможе дати найбільш вірну та корисну пораду.
Розмовляв протоієрей Сергій Горбик,
редактор сайту “Київське Православ’я” – kyiv-pravosl.info