Щиро вас вітаю, дорогі браття та сестри, з великим двунадесятим святом Церкви Православної – святом Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. У тропарі свята ми чули науку Церкви про те, що Господь преобразився перед своїми учнями в тій мірі, скільки їм можна було збагнути. І дійсно, коли ми розважаємо про велич цього свята, головне, що ми можемо зауважити це те, що наш людський розум смиряється перед його величчю. Ми не можемо своїм розумом в повній мірі збагнути те, що ж відбулося на горі Фаворській. Знаємо лише невеликі деталі, описані в Євангелії. А саме те, що приблизно за місяць до Свого розп’яття Господь узяв найближчих учеників – Петра, Якова та Іоана та пішов із ними помолитися на гору. Там з’явилися їм старозавітні мужі, які говорили з Ісусом Христом, тоді ж і почули вони голос Бога Отця, а Господь наш Преобразився.
Цю історію ми з вами дуже добре знаємо, бо з давніх-давен це свято є одним із найбільш улюблених наших свят у році. Цього дня віруючі приносять до храму зілля, яблука, мед, виноград – хто чим багатий, для того щоб освятити та висловити свою вдячність. То ж сьогоднішній день, є ще й днем нашої вдячності Богу. Люди отримують із Господньої ласки плоди та в цей день дякують за них. Взагалі, ми з вами дуже мало дякуємо Богові, хоча маємо для цього безліч причин. То ж, людська вдячність в наш час величезна рідкість.
Тому, наше богослужіння, яке ми так урочисто звершили, нехай буде для нас ще одним нагадуванням про те, що Богу потрібно дякувати за все. За новий день, за здоров’я, за іжу, дякувати за те, що він дозволив нам дожити до цього свята та звернутись до Нього з молитвою! Потрібно дякувати за те, що Господь не покидає нас, завжди підбадьорює, і дає можливість не тільки бути випробуваним, але й посилає сили побороти те випробовування чи спокусу. Апостол Яків так і каже людям, щоб ніхто з них не думав, що їх спокушає Бог. Насправді, кожен із нас спокушається власною пожадливістю. Господь хоче, щоб ми з вами розуміли, що все наше життя в Його руках. Все добре, що ми маємо в житті – це походить від Бога. А все зле – це посилається від диявола, або від наших особистих гріхів і пристрастей. Тому, пам’ятаймо, що: «Без Бога – ні до порога!».
Звичайно, кожна людина, яка приходить до храму сподівається отримати від Господа якісь дарування. Хтось просить щоб Господь зцілив якусь хворобу, хтось просить доброго життя собі чи родичам, хтось просить зовсім елементарне – покращення побутових проблем. Це добре, але не треба забувати, що Бог хоче, щоб ми просили Його лиш про одне – про спасіння душі. Бог хоче, щоб ми з Ним врешті примирилися, з’єдналися, щоб були з Ним одним цілим. Пригадуєте, яка казав апостол Павло: «Вже не я живу, а мені живе Христос ». Як це водночас і складно, але почесно. Яка щаслива та людина, що може сказати: в мені живе Христос!
Сьогоднішнє свято пригадує нам те, що Своїм Преображенням Господь Господь також преобразив і апостолів! Святі Отці пояснюють, що в цей день не лише Господь преобразився, бо за Своєю природою Господь завжди незмінний. Але разом із цим, Він преобразив серця своїх учнів і апостолів, які з того часу стали здатні бачити преображене Тіло Спасителя.
Цим святом Церква закликає нас звертати увагу на власне духовне життя, очищення власного серця, нагадуючи нам, що лише «чисті серцем Бога побачать». Щасливі перед Богом ті люди, які бачать власну духовну недосконалість. Щасливі ті люди, що визнають себе грішниками та каються, змінюються перед очами Божими. І тільки тоді, коли ми каємося та змінюємося, ми зможемо побачити Бога.
Господь преобразився, щоб показати славу Свого Божества. В першу чергу Він обрав саме тих трьох учнів, бо вони першими виявили бажання бути з Христом до останнього Його дня. І дійсно, ми знаємо, саме ці його учні так трагічно – духовно та психологічно боляче сприйняли розіпяття свого Господа та Учителя. То ж для того, щоб підбадьорити їх, відігнати їхній відчай, Він показав їм частину Свого Божества.
Бога, каже нам євангеліст Іоан Богослов – небачив ніхто, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був. (Ін.1:18). Отже, Божество Спасителя побачити ми не можемо тому, що Бог є Дух. Але Господь на горі Фаворській привідкрив завісу Своєї Божественної природи, показуючи нетварне світло, яке людським розумом збагнути не можна. Тому, Святі Отці так і пишуть, що в той день, день Преображення, на землі було два сонця. Одне фізичне, тварне, видиме очами, а інше – духовне, нетварне. В цьому контексті, ми повинні пригадати, що для того, щоб спастися, ми з вами повинні пережите власне преображення та очищення, щоб і ми на власні очі побачили це нетварне світло, яке Господь посилає нам через богослужіння, а найперше в святих таїнств Сповіді та Причастя.
Сьогоднішнє свято – приклад того, як люди, приносячи свої дарування перед Богом, чимало фізичних речей присвячують Богу. Ми освячуємо свої оселі, запрошуємо священика на Йордан, щоб молився за нас та своєю молитвою освятив нам ікони, які ми також зберігатимемо в домі. Але цього недостатньо! Це добре, але цього дуже мало. Для того, щоб людина освятилася в повній мірі, їй потрібне освячення та преображення не лише ззовні, але й зсередини. Нинішнє свято – запрошення нам до щоденного преображення. Коли бачимо альтернативу між добром і злом – слід завжди обирати добро. Коли бачимо кривду та правду – завжди обираймо правду. Будьте певні в тому, що Господь знаючи наші терпіння, завжди готовий допомогти нам і допомагає на нашому християнському шляху!
Нинішнє свято повинно було відзначатись у великий піст, тому що хронологічно подія Преображення відбулася за сорок днів до дня смерті Спасителя – Великої П’ятниці. Але оскільки Преображення Господнє це радісне свято, то відзначати його в час Великого посту було б недоречно, невдало. Тому, Церква перенесла його на 19 серпня, на день, що буває за сорок днів до свята Воздвиження Чесного Хреста.
Цей день радісний для нас, тому намагаймося провести його саме з християнською радістю. Що таке християнська радість? Це, перш за все, чинення справ милосердя. Православні свята, взагалі, не обов’язково святкувати за великими трапезами, тим самим вшановуючи якого іншого «бога», але не Христа.
Не забуваймо, що триває ще святий піст, але Церква робить нам послаблення. У Церковному уставі вказано, що нині можна вживати рибу. Тим не менше, дуже добре буде, якщо ми самі собі будемо давати послаблень якомога менше. Навіть коли піст послаблюється фізично, духовно він навпаки – повинен нами бути посилений. Це свято чудова нагода побути наодинці з Богом, та максимально збагнути істину, що Своїм Преображенням Господь хоче досягнути й нашого особистого преображення в життя вічне та святе.
Я щиро дякую всім вам за те, що знайшли можливість сьогодні побувати на нашому богослужінні, разом помолитися Богу та подякувати Йому за принесені плоди – плоди нашого саду та плоди наших рук. Разом із цим ми завжди повинні прагнути досягнути і плодів нашої праведності. Все фізичне добре, але воно має свою межу. Після нашої тілесної смерті воно все зникає наче віск від вогню. І тільки наші добрі справи, наша любов, наша добре ставлення до ближніх, наша молитва за них, залишаються з нами і по тому боці могили.
Так як закоханий юнак, шукає нагоди побути зі своєю улюбленою дівчиною, так і ми з такою ж силою шукаймо нагоди частіше бувати в храмі Божому. Пам’ятаючи про скороминучість свого життя, про безліч проблем нашого життя, спішімо до Церкви Божої, що як любляча матір завжди ласкаво відриває перед нами свої двері.
Коли диякон каже: «Час правити Господеві» перед початком літургії, багато Отців кажуть, що ці слова стосуються не нашого служіння Богу, а навпаки – служіння Бога нам. Ця фраза показує, що Сам Господь знайшов для нашого богослужіння час і хоче нам послужити. Тому, намагаймося якомога ревніше ставитися до своїх християнських обов’язків та цінуймо всяку нагоду отримати від Нього благословення.
Дякую вам за спільну молитву. Зараз ми з вами освятимо начатки плодів, нехай Господь благословить кожного з вас, щоб ми отримавши це Небесне благословення сподобилися дочекатися й нового урожаю, та через рік зустрілись тут в такій же кількості, а може й більшій. Щоб принесли стільки ж плодів, а може й більше. Щоб ми пам’ятали, що Бог нас ніколи не покине своїми дарами земними та небесними, але лише при одній умові: якщо він Сам буде нам потрібним і ми його будемо до себе запрошувати та закликати. Дякую за молитву – слава Ісусу Христу!
19 серпня 2014 року,
Кафедральний собор Воскресіння Господнього,
м.Тернопіль
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.