Що вам варто знати про “розговiння”?

12 липня закiнчується Петрiвка, або по іншому – Апостольський пiст. I як пiсля кожного посту, настає час розговiння. Що це означає? Як Церква радить виходити з посту? Чи все вже дозволяється їсти? У наших попередніх розмовах про піст, вже неодноразово згадувалось, що процес постування в Православній Церкві проходить одразу на кількох рівнях – духовному та тілесному (фізичному). Вони настільки пов’язані та тісно переплетені між собою, що не тільки неможливо сказати, що один із них важливіший за інший.  Також, ніхто вам напевне не розкаже, де закінчується один, а розпочинається другий.

На фізичному рівні під час посту ми намагаємось утримуватись від надмірного захоплення речами, які шкідливі нашому тілу. Для цього ми практикуємо обмеження в їжі, зокрема, від продуктів тваринного походження: м’яса, яєць, молока чи масла та іншого. Також в цей час утримуємось від подружніх стосунків, вживання алкоголю, паління цигарок. Безумовно, також ми обмежуємо себе в різних веселощах, максимально відмовляючись від телевізора, Інтернету та відвідування різного роду розважальних закладів.

Натомість, постування духовне – це особливо уважне ставлення до потреба власної душі. Це те, що не залежить від зовнішніх умов людини. Піст – це коли бачиш когось кращого від себе, але не перестаєш його любити. Це коли побачиш у собі недолік – не виправдовуєшся, а смиренно виправляєш. Це коли не гордишся, не заздриш, не бажаєш людині зла і намагаєшся жити не по своїй, а по Божій волі.

Уміння чи навик стримувати себе, контролювати власні бажання, емоції та вчинки – це водночас, і умова, і наслідок правильного духовного життя християнина. Тому, можна навіть сказати, що без посту не можливо виконати основну ціль свого життя, а саме – належно підготуватися до зустрічі з Богом у Вічності. Однак, тут треба також зауважити, що піст не є чимось екстраординарним, привілеєм одних лише ченців та аскетів.

За переконанням Церкви, піст є цілком нормальним, «робочим» процесом всякого християнина. Принаймні, в теорії, постування повинне бути досить гармонічною частиною життя кожного віруючого. Згідно приписів церковного уставу, постові періоди (одноденні та багатоденні) тривають більшу половину року – не менше 250 днів. Інша справа, що ми їх не дотримуємося, та часто, навіть, не звертаємо уваги. І даремно, оскільки від цього часто залежить не лише наше життя за гробом та стосунки з Богом, але й теперішнє життя: стан фізичного здоров’я, нашої психіки, тощо. Піст – це фаза максимально активного духовного життя. Це час повноцінного життя людини.

Із закінченням посту інтенсивне духовне життя не повинне бути остаточно припиненим, як дехто вважає. Воно може отримати певне послаблення, перейти в іншу фазу, але цілком припиняти його не лише не корисно, але й небезпечно. Зазвичай, із завершенням посту, уже в перші години свята, люди ведуть тебе так, наче Бога взагалі не існує. І навіть той, хто сумлінно постив усі дні, дуже часто хоче якомога швидше надолужити те, в чому собі відмовляли. І тут доречно пригадати, що дуже часто цей процес називають «розговінням». Це є протилежністю терміну «говіння» – похідного від слова «благоговіння». Грецькою це слово («евлабея») означає «передбачуваність», «обережність». Тобто, буквально, «розговляючись» люди часто чинять нерозсудливо та необережно.

Говорити про особливості повернення до нормального харчування після посту правильніше буде лікарям-дієтологам чи гастроентерологам, а не священикам. Тим не менше, практикуючі священики теж мають певний власних досвід ставлення до проблем, яких ми торкаємось у нашій розмові.

Досвідчені духівники знають, що повертатися до вживання скоромної їжі потрібно надзвичайно обережно та м’яко. Бо якщо правильне утримування в їжі зможе принести чимало користі для душі та тіла людини, то немає більшої шкоди, якщо в перший день налягти на важку їжу. Пригадайте, що навіть перед входженням у Великий піст існують особливі підготовчі неділі (Сиропусна, Мясопусна). Тож, навіть якщо зменшувати якість та кількість їжі потрібно поступово, то що вже говорити про потребу особливої підготовки до збільшення їжі!

Пригадується відомий вчений Михайло Ломоносов. Більше двох з половиною сотень років тому, у своїй бесіді з царицею він зауважив, що «на Русі більше всього народу подихає упродовж перших двох тижнів після Пасхи». Люди буквально вбивали себе їжею, після п’ятдесяти днів суворого утримання. А отже – ще одна цінна порада – чим довший термін посту переживала людина, тим більше часу потрібно буде для виходу з такого стану. Звісно, сьогодні люди вже так не постять, щоб це призвело до смертельних наслідків. Тим не менше, неправильний вихід з посту може принести неймовірну шкоду для тіла. Не випадково, найбільше роботи лікарям буває саме в час Нового року та Великодня. Люди об’їдаються та обпиваються так, наче мають декілька шлунків. І в цьому сенсі відома українська гостинність та наставлені столи мають особливо згубність, служачи для всіх «Троянським конем».

Але ще більше шкоди приносить неправильний вихід із посту для душі. Замість того, щоб продовжувати збирати дорогоцінний скарб стримання, молитви та цнотливості, люди вже в перші кілька днів розтрачують все те, що здобували такою неймовірною працею. І не тільки те що здобули під час посту, але й часто набагато більше. І замість одного кроку вперед до Бога, вона робить ще три назад!

З іншого боку, чимало християн, які постили упродовж багатоденних постів, ревно утримуючись від риби та м’яса добре знають, що навіть по закінченню посту в них все ще відсутнє бажання їсти м’ясо, і вже чисто психологічної залежності від нього немає. Хоча, безумовно, м’ясо – це необхідний для повноцінного росту та розвитку організму продукт, і відмовлятися від нього надалі – було б нерозважливо. Тим більше мирянам, і тим більше – з релігійних мотивів.

Зауважимо, що ченці відмовляються від вживання продуктів тваринного походження не тому, що вони є нечистими чи гріховними. Справа в тому, що м’ясо саме по собі є надзвичайно поживним та заряджає людину черговою порцією енергії. А ченцю, який присвятив своє життя покаянню та справі приборканні власних пристрастей, така енергія не потрібна та навіть шкідлива. Ось чому на час постів від певних продуктів відмовляються не лише духовенство, але й миряни.

Кожна практика, що існує нині в Православній Церкві (у тому числі й піст), при правильному вживанні, може принести людини духовну та фізичну користь. Але якщо людина не вживає їх правильно, то очевидно винна в цьому не Церква, а сама людина.