Елементами молитви вважається також тілесна постава та жести християнина. Йдеться про знак святого хреста, стояння, підношення рук, коліноприклонення, поклони та цілування святих речей. То коли слід тримати руки вздовж тіла, коли складати руки навхрест на грудях. Що означає жест – підношення рук і чи лише священики можуть його здійснювати?
У Церкві Христовій віддавна існують рухи, положення тіла та знаки, які чиняться духовенством і віруючими під час богослужінь. Кожен із таких рухів має свій особливий зміст, і дуже часто є виразом догматичного вчення Церкви. Говорячи про походження тих рухів або знаків історики свідчать, що чимало з них мають надзвичайно давнє походження. Скажімо, деякі з них дійшли до нас із часів Старого Завіту. Інші сформувалися суто в християнській традиції. Інші були запозичені з обрядів римської імперії, царського двору чи звершувалися Спасителем під час Його земного життя. Велика частина сучасних церковних обрядів і жестів з’явилася як наслідок наділення цілком практичних дій літургічним значенням і символікою.
До найбільш важливих і поширених рухів чи знаків можна віднести покладання рук (наприклад, під час рукоположення), підношення обох рук під час молитви ( Оранта), або однієї – дияконом під час виголошення ектеній. Засилаючи благодать Божу на вірних священнослужителі використовують також благословення, особливим чином складаючи пальці однієї правої (священики), або двох (єпископи) рук. Також, використовуються поясні та земні поклони, нахилення голови, молитовне лежання ниць, цілування святих речей: ікон, престолу, мощей. Також під час Літургії звершується миття рук, взаємне цілування, тощо.
Ціла низка жестів і символів існують лише в рамках певної літургійної традиції, а не виживаються у всіх Церкві. Так, у Католицькій Церкві, на відміну від Православної, використовується під час молитви биття в груди, або молитва, під час з’єднується двоє долонь чи прийняття св.Причастя стоячи на колінах. У той же час, лише для Православної Церкви характерне, наприклад, складання на грудях рук перед Причастям, благословення священика чи єпископа в поза богослужбовий час, тощо.
Зазвичай, в Українській Православній та Греко-католицькій Церквах богослужіння відбуваються при рівному стоянні віруючих. Для хворих або літніх людей дозволяється сидіти. Однак, у інших Помісних Церквах звичаю стояти під час служби знаходимо не завжди. Це зумовлено кількома факторами. У Католицькій Церкві постійне сидіння можна пояснити великою кількістю старших людей у храмі, у той час коли в православних сидіння під час служби зумовлено надзвичайною тривалістю богослужінь, часто багато годин поспіль.
Підходячи до святої Чаші до причастя та читаючи молитву перед цим, віруючі складають на грудях руки хрестоподібно, але не хрестяться. Ця давня традиція дійшла до нашого часу відтоді, як існувала практика прийняття св.Причастя не через Ложечку, а в руки – так, як це досі роблять священнослужителі у Вівтарі. Хреститися перед св.Причастям, звісно, не гріх. Однак, досвідчені духівники не радять це робили з уваги на небезпеку зіштовхнути св.Чашу та пролити на підлогу св.Кров.
Під час деяких виголосів священнослужителі підносять руки до гори, особливим чином показуючи важливість конкретного богослужбового моменту. Зокрема, закликаючи св.Духа на початку Літургії, читаючи молитву «Царю Небесний», готуючись до перененесення св.Дарів із Жертівника на Престіл, читаючи «Херувимську пісню», закликаючи св.Духа на освячені, читаючи тропар Третього часу, тощо. У Православній Церкві такий жест є прерогативою предстоящого (старшого) священика, який очолює службу.
Греко-католицька практика, на зразок практики римо-католиків, дозволяє ( чи вимагає) підношення рук усіма священиками, присутніми у Вівтарі. Миряни у традиції Східної Церкви таких жестів не роблять. Вона швидше притаманна деяким харизматичним культам. Використовувати їх у вже усталеній церковній практиці немає жодної потреби.
Інше правило, яке варто було б пам’ятати: цілуючи ікону, чи іншу святу річ у храмі, спочатку двічі хрестимося, потім цілуємо, а по цьому – хрестимось третій раз. Коли священик благословляє рукою – то хреститися на потрібно. Якщо благословляє св.Хрестом, іконою чи св..Чашою – хрестимось і чинимо поясний поклін.
Не дивлячись на неймовірну кількість деталей, все ж, не потрібно боятися йти до храму, боячись зробити щось не те, й не так. Розуміння змісту цих речей, а також, вивчення всіх нюансів храмового життя приходить лише з часом. Зрештою, навіть це не найголовніше в наших стосунках із Богом.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.