Як не дивно, моя стаття про перемогу священика московського патріархату в телевізійному шоу виявилася надзвичайно потрібною. З’ясувалося, що багато людей дійсно не розуміють таких простих, очевидних, але важливих речей. А ще більша біда в тому, що мої «опоненти» навіть й не намагалися зрозуміти мене.
У нас, у Тернополі, недавно на стіні одного з будинків намалювали героїчний портрет Надії Савченко. Правда, зовсім скоро цей портрет залили червоною фарбою та написали ньому «Вбивця». Я не хотів би починати зараз треш про істинне лице Савченко – це справа психотерапевтів чи незалежних суддів.
Ми з вами живемо в страшні часи підміни понять. Одні політики витрачають мільйони на рекламу про свій патріотизм, у той час як ці неймовірні суми могли б добряче допомогти нашим хлопцям на сході. Інші “патріоти”, замість того, щоб навести лад у своєму під’їзді чи на кухні, а найперше – в своєму серці, замість того, щоб щось уже нарешті робити, а не просто базікати – шукають винними у своїх бідах Президента та Прем’єра, Верховну раду та всіх, кого можуть згадати.
Є чимало випадків, коли православні стають католиками та навпаки. Чи потрібно узаконювати таку зміну обряду? Як це відбувається у кожній із Церков? Чи потрібно ще раз охреститися? Немає сумнівів у тому, що кожна людина вважає саме свою віру істиною. А відтак, наскільки вона вірить у правдивість та непогрішимість власних релігійних уподобань, настільки ж (а може й більше!) вона переконана в помилковості та шкідливості інших вірувань, церков і деномінацій.
Первая седмица после Пасхи, в церковной традиции еще называемая Светлой, увенчивается Фоминым воскресеньем, или Антипасхой. Фоминым оно названо потому, что в этот день во время литургии читается Евангельский фрагмент об уверении Спасителем апостола Фомы (Ин.20:19-31). А вот, название «Антипасха» этот день получил потому, что он начинается особый церковный период.
Те, що відбувається нині в стосунках Росії та України – не просто політична суперечка. Це справжня боротьба добра зі злом. Раніше чимало священнослужителів, які зростали на досвіді катакомбного служіння та в час гонінь, писали й проповідували про те, що Московська Патріархія – це сатанинська організація, створена в час Другої світової війни Й.Сталіним, як один із важелів комуністичної пропаганди та контролю за свідомістю населення.
Вступаючи на стежку Чотиридесятниці, особливо корисно нагадувати собі про те, що піст – це не лише утримання в їжі та розвагах, але й водночас – час максимальної чесності, відвертості. І звичайно, в першу чергу – чесності самим із собою. Наприклад, коли знаєш напевне, що можеш понести подвиг, але виправдовуєш себе, і придумуєш сотні причин, чому цього не робити: не постити, як треба, або не молитися скільки визначено, тощо.
Сегодня, в минуты когда решается судьба Украины, Москва трепещет. Патриарх и митрополиты, архиепископы и епископы, все они, как никогда раньше, искренне молятся Богу о том, чтобы наша страна не поумнела. Пока она глупа – она будет удерживать свое “стадо овец бессловесных” в нужном загоне.
