Безумовно, говорячи про імена Божі одразу ж варто наголосити, що наш Творець не потребує жодних власних імен. Це нам потрібні власні імена для того, щоб відрізняти одну людину від іншої. Саме тому в нас поруч із іменем згодом з’явилися ще й особливі прізвища та по-батькові. При чому, повноцінні прізвища спочатку були прерогативою лише заможних людей. Тих, які могли та хотіли особливим чином підкреслювати своє походження.
Простаки до часу скасування кріпацтва своїх «фамілій» не мали, натомість багаті аристократи дуже часто використовували подвійні чи навіть потрійні прізвища, якими окреслювали власні багатства. Бо окрім традиції брати прізвище на основі родинної професії, існувала також традиція брати прізвище в честь власних територій та земель. Тому, їх досить просто можна було доповнити чи поміняти. Отже, в такому сенсі наш Бог жодного власного імені не потребує.
У першій книзі Біблії записано, як Господь дав ім’я Адаму, а Адам дав імена тваринам і рослинам (Бут.2:20). Згідно одностайного переконання Святих Отців, даний вчинок був не простим найменуванням, а чимось набагато більшим. Це був особливий містичний акт, у якому було явлено онтологічну підлеглість людини Богу, а тваринного світу – людині. Мовою древніх людей «знати когось на ім’я» означало не лише вміти знайти та вирізнити людину в натовпі, але й знати її особисто, характер, звички, особливості та умови життя, і навіть у певному сенсі – мати над ним владу. Бог знав все про людей, а перші люди знали все про тваринний світ. У цьому сенсі люди теж не можуть знати ім’я Боже.
У людському лексиконі немає, та й бути не може такого слова, яким у повній мірі можна описати сутність Божу, при цьому не обмежуючи її. Кожне наше слово чи поняття – це набір рамок, до яких ми прямо чи опосередковано зводимо певну річ, виходячи з власних уявлень про неї. Інакше кажучи, все що ми намагаємося висловити словами, перед цим помістилося в нашій голові. Тому, люди не можуть ні збагнути до кінця Божу природу, ні звести її до одного єдиного слова.
Тим не менше, цілком зрозумілі намагання людей якось найменувати свого Бога, передовсім звертаючись до Нього під час молитов і відправ.
Святитель Григорій Богослов розділяє відомі імена Божі на три види:
1) Ті, що стосуються Його сутності, природи.
2) Ті, що вказують на Його владу над світом.
3) Ті, що стосуються спасіння чи блага людини.
До першого виду відносяться такі слова як Сущий (або Ягве), Бог (Теос), Господь (Кіріос).
До другого виду можна зарахувати такі імена: Вседержитель, Цар слави, Цар віків, Цар сил, Господь Саваоф, Господь пануючих.
До третьої категорії святий відніс такі імена: Бог спасіння, Бог миру, Бог правди, Бог Авраама Ісаака та Якова та інші. Сюди ж святий Григорій Богослов долучає імена Божі після Боговоплочення, тобто, імена Ісуса Христа, та імена «Любов» та «Мир». Святий при цьому зауважує, що Сам Бог більше всього радіє, коли Його називають Любов’ю.
Кожне зі згаданих імен характеризує лише якийсь один аспект або властивість Божу. Але очевидно, що всі вони настільки відносні та неповні, що ні поодинці, ні всі зібрані разом не дають можливості збагнути, ким є Бог у своїй сутності.
Одним із старозавітніх імен Бога, що є в Тройці єдиний – Саваоф ( Господь Воїнств). Це ім’я особливим чином підкреслює властивості Його Всемогуття, для чого звертається до аналогії з образом небесного війська.
Святе Письмо словом «воїнства» називає не лише земну армію (Вих.6:26; Чис.31:53), але й зірки та планети, ангели (Повт.4:19, 17:3. Дан.8:10, 3 Цар.22:19, 2 Пар.18:18). Таким чином ім’я Господь Саваоф відображає Божественну владу на всіма силами неба та землі. Пророк Ісая вказує, що ця властивість та ім’я належить до усіх Лиць Пресвятої Тройці – «Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф! Вся земля повна слави Його» (Іс.6:3).
Вперше це імя вживається в якості культового імені Бога у біблійній книзі Царств (1 Цар.1:3,11) де згадується у святилищі Силом, перш за все у зв’язку з ковчегом завіту (1 Цар.4:4).
Сьогодні ми чуємо ім’я Господа – Саваоф під час Божественної літургії, а саме – під час освячення Святих Дарів. Згадана цитата пророка Ісаї склала першу частину гімну, в латинській традиції названого «Санктус». «Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф! Вся земля повна слави Його». У видінні пророка цю пісню співали самі Серафими. Другу частину цього величного гімну «Осанна во вишніх! Благословен хто йде в імя Господнє! Осанна во вишніх!» – складає цитата з Євангелія від Матфія (Мф.21:9), яка описує тріумфальний в’їзд Господа до Єрусалиму перед Своїми хресними стражданнями.
Вивчення імен Божих – допоможе не тільки розуміти богослужбові та священні тексти, але й допомагатиме кожному християнину краще пізнати Живого Бога, в Тройці Єдиного – Отця, і Сина, і Святого Духа.