Україні важко воювати не тому, що в нас мала армія чи немає техніки. Все-таки, ми міцніємо і гуртом вирішуємо чимало проблем. Справа в іншому. Для нас смерть будь-якого військового – це особиста трагедія кожного з нас. Принаймні для, всякого мислячого українця.
Послання Високопреосвященнійшого Нестора, Архієпископа Тернопільського, Кременецького та Бучацького, священству, чернецтву та всім вірним Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату. Всечесні Отці, дорогі браття та сестри! Останні події на сході України яскраво показали всьому світу криваву суть офіційної політики Кремля. Тисячі убитих та поранених українців – це та страшна ціна, яку ми вже заплатили, відстоюючи свою свободу, незалежність та територіальну цілісність.
Для нашої багатомільйонної держави це неймовірна ганьба – вважати День знань – святом лише винятково святом першачків та випускників, чи як максимум, – педагогів. Для того, щоб Україна врешті піднялася з колін, стала сучасною, повноцінною європейською державою їй потрібно відроджувати свою освіту та науку не лише на професійному, але й побутовому рівні.
Сьогодні зі мною сталася якась майже містична історія. Вона не весела. Швидше сумна. Зрештою, в ній немає нічого особливого для стороннього читача. Але я її запишу, просто для себе. Це історія про один, неймовірно символічний, збіг. Наше селище, де я народився та живу – недалеко від Тернополя.
«Учителю Благий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?» (Мф.19:16) З такими словами до Христа підійшов один багатий юнак, відчуваючи, що все те, що він раніше робив у своєму житті було недостатнім для спасіння. Кожна людина, яка робить добрі справи не думаючи про Бога, а лише заради самих справ – багато чого втрачає в своєму духовному розвитку.
Сьогодні в нас доволі велике свято, і оскільки воно припало на будень, і не в усіх храмах його так урочисто вшановують. Тому, мені неймовірно радісно з того приводу, що нині ми з вами зустрілися помолитись Богу. Нині післясвяття чи попразництво Успіння Пресвятої Богородиці.
В сьогоднішньому Євангелії, навіть у двох послідовних зачалах, ми прослухали з вами кілька історій про те, як Ісус виганяв бісів. Завтра в нас буде свято (Успіня Пресвятої Богородиці), і той євангельський фрагмент, який мав читатися на будень – у четвер, читався сьогодні, таким чином, ми читали два зачала в один день.
Заповіді Божі вчать любити не лише своїх друзів, а й ворогів. Про те, як це можливо робити в умовах, коли проти нашої держави ведеться відкрита військова агресія з боку Росії, розмовляємо далі. – Зараз в Україні склалася така ситуація, що більшість людей бажає смерті своїм ворогам, зокрема, президенту сусідньої країни.
47 тисяч кремлівських бандитів, що отаборилися вздовж нашого кордону, досить однозначно натякають нам на те, що Російсько-Українська війна ще не завершилася. Можна передбачити, що як тільки наші козаки відіб’ють у сепаратистів та окупантів останнє село на Луганщині, Путіну в ту ж мить з новою силою захочеться захищати інтереси російськомовних громадян в Україні.
