Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Дорогі брати та сестри! Господу Богу за час земного життя завжди випадала складна місія. Окрім того, що Він ніс спасіння людству, Йому потрібно було передати людською мовою ті істини Божі, які люди не могли збагнути самостійно.
Аллилуйя – вигук у церковних піснях, що віддавна вживався у християнському богослужінні, як вступ або закінчення молитви з додаванням слів: “Слава Тобі, Боже”. Слово «аллилуя» – це латинська транслітерація древньоєврейського слова «халелу-Йа’х» – «славте Бога». Це одне з небагатьох слів єврейського лексикону, що залишилося без перекладу в християнській, православній традиції.
21 вересня відзначають перше двунадесяте свято в церковному році – Різдво Пресвятої Богородиці. Отже, й розмова наша сьогодні буде про Пресвяту Богородицю та про те, що й звідки нам про Неї відомо. – Які відомості про Богоматір дійшли до наших днів?
27 вересня всі православні християни вшановують велике двунадесяте свято Воздвиження чесного Хреста Господнього. Отже, сьогодні говоримо про зображення хресного знамення, яке носимо на своєму тілі, під одягом. – Нині кожен, кого хрестили у церкві, має натільний хрестик, який подарували хресні батьки під час Таїнства Хрещення… На превеликий жаль, нині далеко не всі християни розуміють величезне значення хресного знамення в своєму житті.
Єлей, або олива – спеціальним чином приготовлена та освячена олія, переважно оливкова, з домішками різних пахощів. Використовується під час єлеопомазання, єлеоосвячення та на літії. Символіка єлею, котрим помазують хворих та здорових краще всього передається словами царя Давида “єлей радості” (Пс.44:8). – Що таке єлей та в чому його цінність?
Щиро вас вітаю, дорогі браття та сестри, з великим двунадесятим святом Церкви Православної – святом Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. У тропарі свята ми чули науку Церкви про те, що Господь преобразився перед своїми учнями в тій мірі, скільки їм можна було збагнути.
Во імя Отця, і Сина, і Святого Духа! Щиро вітаю вас, дорогі браття та сестри, з нинішнім недільним днем. А найперше з тим, що Господь дозволив усім нам, серед безлічі турбот та проблем, які нас оточують, вибрати найправильнішу дорогу, що тільки може бути.
Скажу відверто. Подорож до Європи мене трохи остудила. Остудила мій запал на кожному кроці кричати про те, що «Україна – це Європа». Ні, друзі. Нам ще дуже далеко до «прогнилого Заходу». Між нами сьогодні настільки величезна прірва, що кожного разу вигукуючи це історичне гасло, треба додатково уточнювати, що ж конкретно ми маємо на увазі.
Декілька років тому, серед інтелігенції був популярним один літературний твір, і ті, хто любить читати, його обов’язково читали. У ньому із точки зору Варрави – того розбійника, якого відпустили під час страти Ісуса Христа – описуються останні євангельські події. Коли його читаєш, то починаєш розуміти, наскільки величезні страждання перенесла та людина, яка тільки очікує смерті, яка лише знає, що її чекає фінал, але немає ніяких мук і фізичних тортур.
