Свято П’ятидесятниці наштовхнуло на думки про те, що ми живемо в епоху культу молодості. Очевидно, щось схоже було і в інші часи, і в інших народів. Однак, як мені видається, саме тепер це має якісь неймовірно вражаючі масштаби. Ну, або це так видається лише мені на суб’єктивному рівні, тому, що я й сам старію (до речі, як і ви всі).
Ви може прослухати цей пост вухами. Натисність на чорний трикутник і закрийте очі.
Коли читаєш об’яву про вакансію, де шукають обов’язково жінку, і обов’язково в межах 19-29 років, то треба розуміти, що роботодавці наймають не людину з її навиками, але хочуть оплачувати молодість. Молодість це ресурс, енергія, життєва сила. Сила, яка має певну ціну. Якби їм треба був якісний працівник, то майже завжди досвідчений професор чоловічої статі, як працівник у певній галузі, значно перевершує своїм досвідом, професійними навичками та освітою красиву та довгоногу двадцятирічну студентку з четверним розміром бюсту. Але, вгадайте, хто швидше отримає роботу?.. Не обов’язково, що від такої дівчини будуть вимагати інтиму. Вона всього лиш повинна створювати «атмосферу» життя в колективі.
Це як у сімейних парах з великою різницею у віці. Із часом, подружжя «синхронізується» – молодший партнер різко старіє, а старший навпаки – молодіє. Ось чому я не дуже рекомендую такі шлюби. Життя хоч і вічне, але все таки одне – не треба псувати його комусь, шляхом паразитування на молодості іншого. Якщо ви навчитеся себе приймати цілком, включно зі своїм віком, із вадами і позитивами, ваше життя зміниться не лише в цій сфері, але й у багатьох інших. І, як казав великий і ужасний Лабковський, ніколи не пізно змінюватися, навіть будучи безнадійно старим. Змінившись ти можеш прожити день чи два перед смертю, але ці два дні будуть ідеальними, такими, якими ви самі хочете, а хтось замість вас. Поки такого не сталося, і ви не вилікувалися з цієї біди, ви навіть в соціальних мережах будете приховувати свій вік від своїх однокласників і одногрупників. Що в принципі безглуздо – вони й так знають скільки вам років, бо вчилися з вами в одному класі.
***
Мав на свято можливість прогулятися вечірнім містом після служби. Неймовірна кількість людей зібралися в центрі, без жодної особливої причини. Просто відпочивають. Молодь, закохані пари, люди середнього віку. Вразило, як багато зусиль прикладають наші жінки, щоб хоч трохи виглядати краще, тобто молодшими. Молодість завжди має переваги. Дівчата ще можуть дозволити собі йти просто в подертих джинсах і кедах, простій білій футболці. Жінка середнього віку до цього комплекту мусить додати ще цілу тону фарби. Я якраз проходив повз однієї такої пані. У неї був підлітковий стиль одягу, здається навіть якісь шорти, але на обличчі стільки жирної і розплавленої сонцем косметики, що їй точно важко з таким тягарем розмовляти. Але вона свідомо приносить цю жертву, яка насправді є лише психологічним прийомом. Хіба вона стала молодшою від цього? Ні. Хіба вона сама стала красивішою? Я не думаю, що це їй допомогло. Чим більше фарби – тим більше на тебе звертають увагу люди, які б у звичайних умовах на тебе навіть не глянули. Я сам задивився, але не так, як підлітки роздивляються красиву жіночку, а як вчений, якому в силу службових обставин прийшлося досліджувати під мікроскопом будову аскариди ) Соррі, жіночко, якщо ви мене зараз читаєте. Якщо чоловік, який був поруч із вами, не зміг зробити тактовно зауваження, чи навіть дати пораду, це змушений робити я. Отже. Не варто видавати, що вам 16, якщо вам 46. Це всіх лише смішить. Кожен вік має свою красу. І якщо люди мають очі, то вони бачили не вас молодою, але ваші потуги видати себе за молоду. Я впевнений в тому, що маючи бажання, смак і трохи грошей, навіть жінки середнього і старшого віку можуть виглядати просто блискуче, не приміряючи костюмів 15-літньої клоунеси.
Чим більше фарби – тим більше людина перестає бути схожою сама на себе. І, швидше за все, саме в цьому психологічних ефект макіяжу. Людина настільки не приймає себе, що готова на найдурнішу річ, щоб її зображення в дзеркалі не нагадувало їй саму себе. Товсті брови треба спочатку висмикнути, а потім домалювати. Я постійно цьому дивуюся.
Найбільш доглянуті манікюри-педікюри, щоденний ідеальний макіяж частіше всього ви зустрінете саме в жирних дівчат. Це та сфера, яку вони можуть в собі контролювати. Для того, щоб схуднути треба переступити через себе. Це щось схоже з покаянням – не бути таким, яким був раніше. Зрештою, надмірна маса тіла й дійсно є наслідком пристрастей обжерства та ліні. І щоб з цим всім справитися, слабохарактерні люди сил не мають. Але вони можуть піти до майстра манікюрної справи чи зробити неймовірний макіяж, переконуючи себе, що вони щось таки й роблять, щоб бути красивими. Але краса – це молодість і натуральність. Все що природно це красиво. Все, що штучне – це тимчасова брехня, яку може змити випадковий дощ.
Ми не любимо себе, а тому, наші вікові зміни є причиною наших комплексів. Годі вже говорити, що комплекси бувають навіть в молодих людей у тому віці, коли об’єктивно нема чого комплексувати. І якщо людина була психічно травмована з дитинства, але не вилікувала, не подолала свою травму, то вона з роками лише розростається множиться на нові сорти та види. І якщо ти був дитиною з дивацтвами (м’яко кажучи), то навіть до старості ти будеш з тими самими дивацтвами, помноженими на старечий маразм, деменцію та ще купу інших вікових бонусів.
От я не думаю, що сьогодні для когось є таємниця про психологічні коріння потреби людини в татуюванні. Психічно здорові люди в принципі того не потребують. В них є щасливе життя, немає ні бажання наносити собі порізи і проколи, немає жодних інших видів само-агресії. Але, що ми бачимо? З кожним роком кількість татуйованих тіл на наших вулицях неймовірно збільшується. Я не кажу, що всі ці люди з татуюваннями, серед яких навіть є читачі цього посту, є психічнохворими. Але я точно знаю, що в кожної людини, яка добровільно, і за гроші, проколює себе голкою (без крайної потреби чи медичних цілей) є суттєві проблеми в самооцінці. Це не є темою розмови зараз – я писав про тату в іншому місці.
Тут я лише наголошу, що кількість власників тату на вулицях наших міст свідчить не тільки про любов до високого мистецтва татуажу, а про психічну кризу. Люди страждають. Мучаться. Вони не ходять до Церкви, але тільки там можна їм допомогти. Цей духовний вакуум, пустку в серці, не затулиш татуюванням і айфоном. Тільки зробив тату – хочеш інше. Тільки купив айфон – вийшла нова модель, а ця тебе вже дратує. Христос у розмові з Самарянкою саме це мав на увазі, кажучи про «живу воду», напившись якої ми більше не будемо спрагнені. Світом насититися не можна. Це всього лиш тимчасова насолода. Як ваше татуювання, якого ви будете соромитися вже завтра. І як ваш телефон, який ви буде продавати за пів ціни не тому, що він поламаний чи поганий, а тому, що світ тисне на вас нагадуючи, що вже є нова, покращена на 0001% модель.
Молодість це чудова пора. Але й середній вік. І навіть старші роки – це благословенний час, якщо його мудро чекати та мудро прийняти. Бути старим і вести себе як молодий це так само дивно, як бути молодим, і мріяти про старість. Все має свою пору. Товстий чи худий. Лисий чи кучерявий. Довгий чи низенький. Старий чи молодий. Все це не має значення для людини, яка живе для себе та Бога. Наше життя у вічності. Але це має першочергове значення для тих, хто живуть для світу та за всяку ціну намагаються йому сподобатися. Think about it _
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.