Сьогодні Свята Православна Церква духовним способом, молитовно, творить пам’ять одного зі світильників Православ’я – святого преподобного отця нашого Андрія Критського. Ми про нього згадуємо під час Великого посту, коли в першу седмицю частинами, а в п’яту цілком, читаємо величезним за своїм духовним значенням твір його авторства – Великий покаянний канон. Ви, напевне, пам’ятаєте про нього. Він складається з дев’яти пісень та 250 тропарів, співаючи які ми кладемо земні поклони, чим залишаємо на своїй душі слід від покаяння. Це незбагненний для нас факт: через тілесні поклони ми очищаємо свою душу, а через зовнішнє покаяння ми просимо Бога, щоб Він сподобив нас і внутрішнього. Щоб через численні прикладі з життя древніх подвижників Старого та Нового Завітів ми й самі навчилися правильно жити. Через преподобного Андрія Господь нам показує, яким чином ми маємо облаштовувати власне духовне життя в своїх умовах.
Святий Андрій народився в VIII cт. у м.Дамаску, що в Сирії. Коли він народився, то мав велику біду, про яку не можна не згадати. Він був німим від самого свого народження та не промовив жодного слова до семи років. Але батьки, найперше це віруюча мати, приводила його постійно до храму, де якось після Святого Причастя, тільки прийнявши Святі Дари, він одразу ж почав говорити. Відомо, що з самого дитинства він був навчений вірі та вже в 14-ть років він відбув подорож до Єрусалиму, де в обителі святого Савви Освяченого прийняв чернецтво. Уявіть собі, в чотирнадцять років він уже був повноцінним монахом, який так само, як усі інші дорослі ченці молився, постив, працював і спасав свою душу!
Безумовно, читаючи сьогодні його Покаянний канон, ми щоразу переконуємося, що через оці слова до нині діє Сам Бог, який посилає нам свого Духа Утішителя для нашого напоумлення та утвердження в вірі. Ці слова, як і слова Святого Писання, не просто були написані людьми, але через людей ними говорить до нас Сам Господь, бо воістину – ця мудрість не людська! Такі благодатні слова, які діють на наше серце кожного разу, коли ми читаємо їх посеред храму, очевидно свідчать про те, що цей муж був вибраний Богом на служіння ще з самого свого дитинства.
Коли ми говоримо про педагогіку, про те, як ми повинні виховувати своїх дітей, то часто собі думаємо, що така розмова для нас немає ніякого сенсу. Ми вже старші, наші діти вже виросли, то й виховувати нам уже немає кого. Педагогіка нам вже без потреби. Але це не так, бо педагогіка – це наука в першу чергу самовиховання. І хоча наші діти вже виросли та зовсім не потребують нашого постійного керування ними, а тим більше докорів та читання моралей, принципи цієї науки потрібно нам самим. І скажу ще, що зазвичай дитину після семи років уже пізно виховувати. Вона вже має цілком сформованою свою психічну та моральну базу.. Педагогіка потрібна нам самим, щоб ми з вами, дорогі браття та сестри, прагнучи до ідеалу, в першу чергу виховували добре самі себе та змінювали якісно власне життя.
Якщо якийсь християнин хоче, щоб його діти стали віруючими, то він не буде насильно змушувати їх ставати на коліна, тикати носом у молитовника та морити голодом, привчаючи до посту. Він сам спершу стане на коліна, почне молитися та постити, а вже від цього дитина побачить, як і що їй треба робити. На дітей справляє враження не те, що батьки говорять, а те, що вони роблять і як живуть. У мене був знайомий, якого батько докоряв за те, що він випиває. Він не пив дуже багато, але, як звичайний підліток свого часу, він міг іноді в компанії трохи хильнути. І дуже часто, коли син повертався додому з таких вечірок, його батько вже лежав на порозі перед дверима. Той буквально переступав через нього, щоб потрапити до будинку. Ось, що означає право навчати інших. Для того, щоб отримати це право, людина повинна сама в чомусь показувати приклад. Тому, я хочу ще раз пригадати таке очевидне свідчення. Святий Преподобний Андрій, єпископ Критський, був унікальною людиною. Він не тільки інших учив праведності, але й в першу чергу від самого себе вимагав духовного подвигу.
Цікаво, що святий Андрій Критський став основоположником церковного пісенного жанру, який має назву «канон». Він сам склав чимало канонів на честь святих і великих свят, хоча його ім’я найчастіше пов’язують все-таки з Великопісним покаянним каноном. Тут ще раз повторю очевидну річ. Для того, щоб він зміг писати настільки високі та натхненні тексти, Господь його очистив, з уваги на його щирі молитви та сердечне покаяння.
Тим не менше, це була цілком реальна, історична особа. Ми знаємо в який він час жив, де, чим займався та, як прославився. Після того, як Андрій прийняв чернецтво, його помітили начальники, як світські, так і церковні. Його взяли на посаду секретаря Патріархії. У діяннях Шостого Вселенського Собору (680 рік) залишилися відомості про те, що він брав у ньому активну участь.
Святий преподобний Андрій згодом став єпископом на острові Крит, де правив багато років, а помер від старості на одному із грецьких островів 712 або 726 року. (ще інші пишуть 740). Згодом із Греції його святі мощі було перенесено до Константинополя.
Ми сьогодні, коли згадуємо про цього святого, маємо робити це не тільки тому, що він потрудився взагалі для Церкви, але й тому, що він попрацював багато й для нас із вами особисто. А для нас він зробив те, що показав кожному віруючому, яким повинно бути його життя та до якого ідеалу маємо прагнути. Він показав християнську, людську норму.
Сьогоднішнє Євангельське читання розповідало про те, що Господь Бог зціляв людей, які приходили до нього: сліпих, кривих, сухих і калік. Для чого це так часто та детально описано? Для того, щоб ми побачили, що Христос нікого не відганяв від Себе. Нікого Він не залишив не зціленним. Ніким Він не погордував, але приймав усіх. Безперечно, що Спаситель знав, що серед тих людей, які будуть приходити зцілятися, будуть і ті люди, які вже незадовго кричатимуть до Пилата: «Розіпни, розіпни Його! Нехай кров Його буде на нас і на дітях наших!». Подумайте, яке велике милосердя Боже, що Він все одно зцілював і полегшував страждання навіть своїх майбутніх убивць! Бо він любить їх, і любить нас!
Сьогодні ми, християни, жителі XXI віку, хоча живемо в принципово інших умовах за ті, що мали християни перших віків Церкви. Тим не менше, ми все одно маємо пам’ятати, що древні християнські цінності залишаються завжди актуальними – це ті самі Віра, Надія та Любов. Ось, три кита, які повинні керувати нашим життям.
Для того, що достойно вшанувати духовний подвиг святого Андрія Критського, ми повинні звертатися до нього в молитві так само, як робили це нині – в день його пам’яті. До речі, сьогодні день пам’яті не тільки його одного, але й інших Андріїв – Святого Преподобного Андрія Рубльова – відомого іконописця. На жаль, у нас у храмі поки немає його ікон – відомої Трійці, Спаса Нерукотворного чи інших відомих іконографічних сюжетів, яки вийшли з-під пензля цього Святого та Преподобного подвижника.
А ще, чомусь у нашому календарі, безумовно помилково, помістили відомості про день пам’яті так званого святого князя Андрія Боголюбського. Це той нечестивий московський правитель, який розгромив Україну, спалив Київ та забрав, украв на московію Вишгородську чудотворну ікону Божої Матері, яка нині там називається Володимирською. Чомусь його досі залишають у нашому календарі. Я не знаю. Можливо, ще десь в Україні є храми на честь нього, в чому я сильно сумніваюся. Особисто мені це дуже дивно. Здається, більше мудрості є в тому, коли дивитися на все під певним критичним кутом, із певною долею сумнівів. Якби люди давно знали та розуміли хто такий Андрій Боголюбський, то цілком ймовірно й не було б у нас цієї війни. Люди не знають ні свого минулого, ні як історію розуміти, то й очевидно вони губляться в теперішньому. Вони не знають за кого вони нині: за білих чи за чорни, за президента чи проти. Одного дня збирають Майдан «за», на другий день – «проти». Кожен день їм щось не підходить. Кричати та звинувачувати інших – улюблена справа всіх. Це наслідок того, що людина не має цілісності та відходить від Бога.
До речі, слово «сотіріос» – спасіння, від якого походить й слово «сотиріологія» – вчення про спасіння, означає: цілий, цілісний, здоровий. Людина спасенна – це цілісна особа, яка правильно виховує в собі всів свої почування.
Тому, будемо молитися до святого Андрія, щоби він не покидав нас своїми молитвами та заступництвом. Нехай Господь допомагає нам і благословляє нас. Нехай навчаючи прикладу святого життя Критського єпископа у минулі часи, ми своїми вчинками та намірами тепер ми збережемо хоча б дещицю того, що цей Стовп Віри здобув у своєму житті. Амінь!
У п’ятницю, 17 липня 2015 року. / VN680362
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.