Як існують правила світського етикету та поведінки в товаристві, так, очевидно, повинні існувати певні правила поведінки біля християнських святинь, у православних храмах та в спілкуванні серед віруючими – духовенством і мирянами. Знаючи та дотримуючись цих правил людина зможе більш свідомо та розсудливо вести себе, як на території православного храму, так і поза ним.
У своїх попередніх розмовах про богослужіння Православної Церкви ми вже згадували про те, що серцевиною всього богослужбового кола є відправа Божественної літургії. Саме слово «Літургія» – грецьке, в перекладі українською означає «спільна справа», або «загальне служіння» оскільки, звершується Літургія завжди урочистим чином, у присутності духовенства та мирян. Слід згадати, що сам священик без пастви звершувати
Одним із способів підкреслити, виділити з-поміж інших людських справ унікальність православних священнодійств, стало створення в храмі особливої духовної атмосфери. Безумовно, так, як виглядає типовий православний храм сьогодні, він виглядав далеко не завжди. Не завжди наші храми мали такий вигляд, який вони мають зараз. Не завжди церковні служби та спів були такими, який ми використовуємо сьогодні.
19 сiчня всі православні християни урочисто вшановують одне з найбільших свят у році – Богоявлення або Хрещення Господнє. За багатовіковою традицією, на спомин про хрещення Ісуса Христа в річці Йордані, в храмах того дня особливим чином освячується вода. У молитвах священнослужителі закликають на воду Божу благодать, щоб згодом, через окроплення нею людей та речей, передати
«Херувимська пісня» це – церковне піснопіння авторства Вселенського патріарха св. Іоана Схоластика (565-577 рр. ), яке виконується на Божественній літургії Іоана Золотоустого та Василія Великого під час перенесення Святих Дарів із Жертівника на Престіл перед їх освяченням. Ця пісня нагадує нам про містичні видіння пророків Ісаї та Ієзекіїля про те, що перед Престолом Божим служать Господу
Проповідь на 27-му неділю по П’ятидесятниці, в день св.Філарета Милостивого, виголошена в Свято-Воскресенському соборі м.Тернополя протоієреєм Євгеном Заплетнюком. 14 грудня 2014 року. (Фрагмент).
Безумовно, говорячи про імена Божі одразу ж варто наголосити, що наш Творець не потребує жодних власних імен. Це нам потрібні власні імена для того, щоб відрізняти одну людину від іншої. Саме тому в нас поруч із іменем згодом з’явилися ще й особливі прізвища та по-батькові. При чому, повноцінні прізвища спочатку були прерогативою лише заможних людей.
Під час Богослужіння вживаються такі слова (інколи: “Премудрість. Воньмем!”). Яке їхнє значення? З якою метою і коли саме це словосполучення використовується?
Цей євхаристійний предмет – ніж, подібний до списа, використовується для вирізування Агнця та часточок із проскомидійних просфор. Чи тільки для цього? Хто має право послуговуватися копієм? Якої форми воно має бути? Де зберігається?
