“І гріхом усе твориво піддалося тлінню…”

Вірні освячують багато всього у храмах впродовж року, а потім не знають, що ж робити з освяченим. До прикладу,  в  серпні благословляють у церквах плоди. А що зробити, наприклад, з освяченими яблуками, які зігнили та вже не придатні для споживання, або ж із освяченою водою, у якій з’явився осад або запах?

Напевне, найважливішими богословськими поняттями в світогляді християнина є гріх і благодать. Через гріх у світ прийшла недосконалість, псування та всяка ущербність. Через благодать Божу навпаки – люди мають можливість знищити на землі цей гріх і його всі наслідки. Бог, який піклується про людину, Своїми спасительними енергіями дозволяє повернути цей світ до втраченого раю вже тепер, у цьому віці. Возносячись від нас на Небеса, Христос заповідав послати Свого Духа-Утішителя, Який «і настановить нас на всяку Правду» (Ін.16:13). Саме так сталося трохи більше, як за тиждень від того часу – в день П’ятидесятниці. Тоді, Дух Святий зійшов на учнів Христових, чим перетворив простих рибалок на Апостолів, а їхнє зібрання звичайних людей на преобразив у Святу Церкву.

Із того часу, головним завданням Церкви та всіх християн є подальше освячення та преображення Духом Божим занечищеної гріхом землі та всього живого, що є на ній: людей, тварин і рослин. Всесвіт хоча й належить Богу, після гріхопадіння він все одно нині потребує освячення – присвяти його Своєму Творцю (Рим.8:22). Церковна традиція з давнини зберігає молитви та чини благословення різноманітних речей. Навіть таких, які, здавалося б не мають для людини принципового значення. У «Требнику», – богослужбовій книзі, в які поміщено тексти відправ та молитов, можна зустріти згадки про молитви на самі різні потреби : благословення бджіл, над людьми які страждають безсонням, над сіллю, над дітьми, яким погано дається навчання, чи навіть над колодязем, у який впаде «криса або кріт».

Найменша, найнезначніша, здавалося, справа людини повинна розпочинатися з молитви та благословення, які надають їй силу та зміст. Тому, зовсім не дивно, що поруч із головним християнським богослужінням – Божественною літургією – існує ціла низка інших відправ упродовж цілого року. Ми освячуємо воду, свічки, оселі, тощо.

У зв’язку з цим, у людей, цілком справедливо, часто з’являються запитання до священика: що робити з освяченими в церкві речами, які з плином часу, або в силу інших причини, втратили свою придатність. Насамперед зауважимо, що освячені речі заховуються або знищуються з благоговінням і молитвою наступним способом. Те, що можна спалювати (наприклад, старі церковні календарі, старі ікони, які не мають цінності, церковні непотрібні речі, старі облачення священика тощо ) – спалюють, а попіл або закопують у такому місці, де ніхто не зможе осквернити його. Якщо є річка з проточною водою – попіл можна кинути в неї.

Стосовно освячених фруктів, води, чи навіть, просфори та артоса, слід розуміти наступне. Богу ми приносимо найкраще. Найкращій формі ми молитвою надаємо внутрішнього наповнення та освячення. Якщо форма перестала відповідати здоровим вимогам та певним вимогам до неї, то це вже біологічно та хімічно зовсім інша річ, не та, яку ми освятили. Протухла, але колись освячена вода – це не та сама вода, яка мала духовні та цілющі властивості. Зігнилі яблука чи інші фрукти, освячені колись священиком, вже більше не є освяченими плодами, які приносили користь. Запліснявіла просфора більше не є просфорою! Так само, без жодного докору сумління, люди завжди доволі спокійно ставилися до заховування шкарлупи з освячених крашанок на Великдень. Так, іноді їх закопували в землю на місці, де ніхто не ходить. Але найчастіше робили те саме, що й із іншими відходами продуктів харчування.

Все, що змінило свою форму та якість – перестало бути тим, що ми освячували та благословляли. Наприклад, деякі люди мають звичку зберігати багато років Агіасму, чи іншу освячену воду. Звичайно, в нормальних обставинах така вода швидко не псується та може зберігатися багато років. Але, немає жодної потреби зберігати їх багато років, як цінність саму по собі. Вона приносить користь тільки тоді, коли її з вірою споживати. Чи може освячена вода попсуватися? Оскільки після освячення вода не змінює свого хімічного складу, але лише набуває нових, благодатних властивостей, корисних для нашого духовного та фізичного здоровя, то немає нічого дивного в тому, що вона може «вести себе» так само, як і всяка інша вода, якщо її зберігати у брудному посуді та неналежних умовах.

Підведемо невеликий підсумок. Після гріхопадіння людська природа стала схильна до розпаду, деструкції. Із кожним днем творіння Боже все далі відступало від тієї норми, яку встановив для нас Творець. А тому, весь світ нині потребує свого освячення. Ми освячуємо себе, свої оселі, одяг, різні речі для релігійного та цивільного вжитку. Деякі з них ззовні все одно «піддаються тлінню» навіть після свого освячення молитвою, оскільки цілковито наслідки гріха будуть подолані в лише в Царстві Божому. Ставитися до такого явища потрібно з розумінням та християнським смиренням. Речі, які втратили свої фізичні та хімічні властивості водночас тратять і свої духовні ознаки. Вода, овочі та фрукти, інша освячена їжа перестають мати духовну складову після того, як фізично змінилися та втратили свою початкову форму.

Із цього, до речі, слід зробити й інший важливий висновок. Не потрібно набирати освячену воду бідонами та каністрами, а плоди, яйця чи іншу поживу освячувати в надмірних кількостях. Лише стільки, скільки потрібно буде для споживання. Освячену воду на Йордан слід спожити до нового освячення, а Стрітенську воду попереднього року варто випити до чергового свята Стрітення.

Здоровий глузд і традиції Церкви говорять про те, що освячені речі слід заховувати особливим чином. Все ж, робити так із освяченими священиком плодам та стравами, які втратили свою свіжість, потреби немає. Їх заховують разом із іншими відходами продуктів харчування.

І звичайно ж, у всіх складних, або незрозумілих випадках, я категорично раджу звертатися до свого духівника чи парафіяльного священика. Він на парафії не тільки для того, щоб будувати храм і відправляти служби. Так, це також важливо. Але перший його обов’язок – бути вашим духовним провідником, батьком і порадником. Не ігноруйте такої можливості. Іноді від неї залежить вічне життя людини.