Щиро вітаю вас, дорогі браття та сестри, з сьогоднішньою святою неділею, яка в православній традиції називається неділею Всіх Святих. Узагалі, ми з вами вже неодноразового говорили про те, що православний церковний календар являє собою надзвичайну органічну єдність. Він зв’язує між собою дні місяцеслова так, що не можна навіть сказати, що одне свято важливіше від іншого, бо вони між собою настільки пов’язані, що творять собою одну цілісну систему. Так нині не може бути повноцінним наш рік без найменшого свята.
От і нині, ми з вами ще, в певному сенсі, продовжуємо святкувати подію сходження Святого Духа на апостолів та на Церкву. Нині ми констатуємо дію Божу, яка продовжується з дня П’ятидесятниці до нині. Дух Святий безперервно освячує Церкву Своєю благодаттю. Тому й ми згадуємо всіх святих, які догодили Богу від першого дня існування Церкви й до сьогодні.
Треба сказати, що багато хто часто плутає канонізованих святих і просто святих, маючи переконання, що святими можуть називатися лише ті люди, яких Церква явно прославила. Насправді це не так. Серед нас є чимало людей, які за своє чисте життя, цнотливість, незлобивість та покору здобули в Господа вінець праведника. Хто ці люди ми поки не знаємо, але знаємо точно, що вони існують. Хоча тепер їх менше, ніж це було колись, бо сучасний ритм життя ніяк не сприяє до того, щоб виховувати з нас святих людей. Тим не менше, якби Церква перестала народжувати нам нових святих, то це б означало, що вона втратила свою силу, а нині існує даремно. Це означало б також те, що Церква більше не є Бого-людським організмом, а звичайною людською установою, куди люди звертаються для того, щоб там добре повести свій вільний час.
Сьогодні ми згадуємо всіх від віків праведників, які так як і ми прожили своє життя на землі та стали святими. Навіть серед нас є люди, яких Господь відзначив особливою чистотою. Для чого це нам? Церква нагадує, що не потрібно розчаровуватися та впадати у відчай, опускаючи руки дивлячись на світлий приклад безлічі святих угодників Божих. Не раз можна почути думку, що святі – це якісь небожителі, які спустилися пожити до нас на землю. Але Церква каже нам нині протилежне: святими треба називати тих людей, які хоч і жили серед нас – увійшли на небо. Не з неба на землю, а з землі на Небеса!
Тому ми з вами кожного разу, коли приходимо до храму, коли молимося тут, сповідаємося та причащаємося, то хочемо зробити саме це – із цієї тимчасової, обмеженої фізичними умовами землі, хочемо потрапити до Царства Небесного, до осель нашого люблячого Батька. Тому Церква нам нагадує про те, що завжди є можливості в нашому житті проявити свої найкращі риси.
Я коли думав про що саме ми будемо з вами розмовляти, пригадав історію, яка мене свого часу сильно вразила. Можливо хто з вас вже знає, що як священик, я неодноразово зустрічався з родинами загиблих героїв АТО та Майдану. Особисто навіть знаю одного «кіборга», який вижив у Донецькому аеропорту, в той час коли всі інші його побратими загинули. Так ось звідти я почув цю історію. Уявіть собі що відчуває людина, яка одна залишилася живою з цілої бригади. Для того, щоб врятуватися, йому потрібно було пройти вночі по злітній смузі, яка була однаково видна як нашим солдатам, так і окупантам. Вночі кожного, хто пересувався можна було побачити за допомогою приладу нічного бачення – тепловізора. Людину було видно, але хто це був – здалека в темноті розпізнати не можливо. Але всі знали інший принцип. На відміну від наших, росіяни своїх у бою не рятують! Ризикувати власним життям заради іншого могли тільки наші, українці. Дорогою цей кіборг – Сергій зустрів чоловіка, який уже помирав, не маючи сил навіть доповзти в безпечне місце. Він взяв його на себе, та з останніх сил намагався понести його, щоб врятувати. І хоча він знав, що одному врятуватися буде багато простіше, він все одно пішов на цей ризик. Через прилад було прекрасно видно, що один несе другого, а отже це українці! Слава Богу, що вони обидва вижили в той день! По них стріляли, але не влучили. Один нині на Волині, інший живе в Івано-Франківській області. Насправді, це неймовірний вибір – або загинути самому, або врятувати побратима. Хоча й цілком незнайомого. Ця історія відкрила мені Сергія з зовсім іншого боку.
Я вірю в те, що Господь багатьом нашим хлопцям, що воюють за нас, простить гріхи, які б вони страшні не були. Особливі випробовування роблять із цих людей справжніх героїв. Не таких героїв, які купляюсь собі цей титул за гроші чи знайомства. Це справжні герої, які жертвуючи власним життям врятували інших людей. А ще… Знаєте, вони зовсім не виглядають на героїв. Оцей Сергій, про якого я вам розповідаю, десь половина від мене худіший і трохи нижчий. Він зовсім не виглядає на якогось героя, якого ми б собі мали уявляти. Але ж це саме він такий у своїх вчинках перевершив усіх нас – він був готовий покласти своє життя за всіх нас. І не тільки був готовий, але й робив це кожного дня свого перебування на війні.
Звичайно, більшість із нас не зустрічаються з такими крайнощами, де ми мусимо робити добро людям ціною власного життя. Але ми можемо та повинні робити це в тих умовах, які нам доступні. Ми не були на фронті, але навіть у власному житті завжди можемо проявити свої кращі риси, які в нас є. Їх, може, в нас не дуже багато, але вони безумовно є в кожного, навіть найгіршого з нас.
Церква хоче, щоб кожна наша молитва Богу була проханням і виявленням наших прагнень стати кращими. Щоб кожного року, від Різдва до Різдва та від Пасхи до Пасхи ми могли якось для себе зауважити власну зміну. Що ми погане колись робили, але тепер перестали. Або, навпаки: що ми добре почали робити з того списку, що ми робили раніше. Такі дрібниці, насправді, надзвичайно важливі, бо саме в цьому й полягає ціль християнського життя – змінити себе, свій світогляд і викорінити в собі гріховні звички.
Слово «покання» грецькою мовою звучить як «метанойа» – зміна розуму. Та людина, яка кається, приходячи до Сповіді не просто розповідає священику про пророблену роботу: як і коли вона згрішила. Разом із цим вона мала б показати те, що визнає свій гріх – гріхом, і хоче його виправити та швидше позбутися. Можна навіть священику розповісти про свої успіхи в молитві, пості та милостині.
До речі, нині в нас заговини на Апостольський піст. Увесь цей тиждень був вільний від посту навіть у середу та п’ятницю, але тепер ми знову вступаємо в принципово новий період свого духовного життя. І хоча літо зовсім цьому не сприяє, бо для багатьох війни не існує, але є багато часу для відпочинку, все ж, пам’ятаймо завжди, що ми християни. А якщо так, то повинно бути щось на цьому світі, що відрізняє нас від усіх інших людей довкола. Особливо від тих, для кого немає взагалі нічого святого – ні Церкви, ні молитви, ні посту, ні милостині.
Можливо не всім буде корисним суворий чернечий устав Петрівки. Цього посту не можна риби, а дозволено єлей і вино. Дивіться по своїх можливостях і пам’ятайте, що цей піст повинен зробити нас кращими. Не обов’язково, що за цей час ми одразу стали святими. Хоча б на один щабель ми піднеслися до Неба й то буде дуже добре для нас.
Учора я трохи читав Святе Писання й звернув увагу на річ, якої я раніше там не помічав. Жив колись один нечестивий народ – Неневітяни. Господь, для того, щоб їх порятувати, посилає свого пророка Іону з проповіддю покаяння. Звертаючись до пророка Господь каже, що ті люди грішать, бо нерозумні настільки, що «не вміють свою праву руку відрізнити від лівої». Пророк пішов до них із проповіддю покаяння, і після ревних молитви та посту Господь зберіг їх та відвернув від них цілком заслужене покарання. Важливо в цьому контексті не тільки це. Я особливу увагу звертаю на епізод, який розповідає нам, що Господь помилував, пожалів їх ще до того часу, коли вони постили та каялися.
Напевне, що Господь і нас з вами так само бачить слабкими та нерозумними, що не вміємо відрізнити правий бік від лівого. Він бачить і наші умови, і нашу неспроможність боротися з гріхом, не розуміння безлічі важливих духовних питань. Чимало речей нас не потрібно спеціально вчити. Ми ще з малечку до них привчаємося. Ми з дитинства знаємо та любимо рахувати гроші. Не раз дивишся, як дитя ще не вміє читати-писати, але гривні рахує як старий хлоп. Таких прикладів є безліч. Начебто їх ніхто спеціально нас не вчить, а вони живуть в нас так сильно, що керують нами. А іноді й схильність до таких пристрастей і гріхів передається по спадковості. Про це також варто пам’ятати.
Щиро вітаю всіх нас із цим святом – Усіх Святих. Прийнято вважати, що сьогодні день іменин у кожного члена Церкви. І це логічно, оскільки ми всі маємо заступників на небесах. Тому, і я хочу привітати кожного з вас і закликати сьогодні вдома взяти книжку та переглянути життя свого покровителя. Подивитися чим його життя відрізняється від нашого. В чому ми можемо його наслідувати, а в чому його приклад нам недосяжний. Не забуваймо про дату своїх іменин – ці дні ми маємо зустрічати в храмі, з молитвою на устах. Пам’ятаймо, що наші небесні покровителі завжди з нами, готові допомагати у будь-яку хвилину. Ну, а ми своїми гріхами, своєю злістю за злобою їх від себе відганяємо. Тому, наш ангел чи святий стоїть збоку та плаче.
Дякую всім вам за те, що знайшли сьогодні можливість бути разом із нами. Нехай Господь Бог і всі святі, які від віків Йому догодили, будуть нашими надійними помічниками в нашому духовному житті і доповнюють у ньому те, що ми самі зробити не можемо через власну обмеженість, додають нам сил, яких у нас немає. Нехай вони посилають нам розум, який вестиме нас від дороги зла та неправди до Царства Небесного. Звичайно, Сам Христос попереджав, що та дорога, яка веде до Нього – вузька та терниста, й мало хто ходять нею. Але це зовсім не означає, що ми навіть не повинні за цю справу братися. Навпаки! Сьогодні дивлячись на безліч святих людей, маємо думати, що оскільки вони пройшли, то й нам це можливо. Не зневірятися, а працювати, щоб Господь побачив наші старання, Сам вийшов нам на зустріч, і сказав: «у малому ти був вірний мені, над великим тебе поставлю». Амінь!
У неділю Всіх Святих, 1-шу по Трійці
7 червня 2015 року.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.