Що означає вірити?

Як не є прикро це визнавати, але чимала кількість людей, навіть тих, які називають себе віруючими, досить погано орієнтуються в питаннях власного віровчення. Не дивлячись на те, що нині майже на кожній вулиці є храм, а релігійні книги друкуються неймовірними тиражами, багато з нас залишаються доволі пасивними в питаннях віри, вважаючи участь у зовнішніх обрядах основною якісною ознакою свого духовного життя.

Багато з нас задовольняють свої релігійні потреби «банальним» відвідуванням храму: прийшли, постояли, проспівали кілька знайомих молитов разом із хором, купили й поставили свічку та повернулись додому, з почуттям задоволених релігійних потреб. Про духовну освіту чи самоосвіту мова навіть не йде. Старим вже запізно, дітям – зарано, а людям середнього віку немає коли.

Між іншим, саме в цьому полягає основна причина зросту кількості сект у нашому краї. Коли сектанти запитують когось елементарну річ, а така людина не знає що відповісти, то немає нічого дивного в тому, що згодом вона починає дивитись на співрозмовника, як на абсолютного експерта. Зрештою, він її переконує в тому, що до Церкви ходити, виявляється не потрібно, натомість потрібно ходити на якісь «зібрання». Це один із безлічі ймовірних сценаріїв того, як люди перестають бути членами Церкви.

27 квітня (Фомина неділя) християни згадують «невірного» апостола Фому. Учень не повірив у те, що Христос воскрес. Тим часом у Новому Завіті постійно згадується про те, що віра здатна творити чудеса.

Чи достатньо лише вірити?

Згадуючи апостола Фому, повинні добре розуміти в чому полягає його «невір’я». Уважно читаючи Святе Писання, приходимо до висновку, що цей учень Христовий не був невіруючим у звичайному нашому сенсі цього слова. Натомість, таким невіруючим апостолом був Юда Іскаріотський. А ось, апостол Фома, названий також Близнюк, – один із стовпів Церкви Христової. Про нього є кілька згадувань у Євангелії, і всі вони свідчать про його неймовірну віру в Спасителя. Так уже при першій згадці (Ин. 11:16) він прагне прийняти мученицьку смерть Христа, а в другій згадці, уже на Таємній вечері, почувши, що Учитель їх покидає, негайно запитує дорогу, по якій Його можна буде знайти (Ин. 14:5). І далі бачимо, що він дійсно не перестав служити Церкві, а дійшов з проповіддю Євангелія до Індії, де й прийняв мученицьку смерть. Відома історія про те, що Фома не поклонився видінню воскреслого Христа, насамперед вчить нас обережному ставленню до духовних речей, природи яких ми до кінця не розуміємо. Пригадуєте «Стрийське дерево»? Чимало відвертих окультистів і сатанистів пропонують свої послуги, прикриваючись церковністю. Для нас святий апостол Фома – перший вчитель не довіряти таким людям, навіть коли вони показують якісь чуда. Святе Писання неодноразово свідчить, що чуда можуть здійснювати і злі сили!

thomas2 (Medium)

Але давайте повернемось до віри. Зазвичай, люди вважають, що віра це антонім слову «знання». Тобто, є щось, що можна пізнати лише емпіричним – дослідним шляхом, а є щось, чого перевірити не можна, але потрібно просто прийняти за очевидний факт. При чому, перше завжди авторитетніше другого та має над ним перевагу. Однак, Церква вчить дещо інше.

В першу чергу треба знати, що наша віра – це не лише теорія, але й практика. Коли християнин каже, що він вірить у Бога, це означає не лише те, йому відомо про Його існування. Те, що Бог існує знає навіть диявол та всі його біси. Вони навіть по-своєму вірують та тремтять перед Ним, але це не робить їх християнами (Див. Иак.2:19) Віра в Христа – це не просто впевненість людини в факті існування метафізичного світу, але, насамперед, її конкретна реакція на це знання, її приватні стосунки зі Спасителем.

Звідси, ще один аспект християнської віри – віра як довір’я до Бога, тісна співпраця з Ним. Бог коли пропонує людям інше життя, то дає їй переконатись, що уже досить швидко віра в понад фізичний світ перетворюється на реальність. Досвід віри стає нашим реальним досвідом християнського життя. Так в житті церковних людей віра та досвід складають одне, неподільне ціле. Тому, хочеться підкреслити, що коли віруючих називають неповноцінними, насправді це виглядає смішно. На відміну від атеїстів, християни реально живуть одночасно в двох світах – фізичному та духовному . Тож у дійсності, неповноцінними є самі безбожники.

І ось тепер, коли ми коротко згадали основне, відповідь на питання напрошується сама собою. Тієї віри, яку нам приписують безбожники недостатньо. Вірити у Христа означає бути знайомим з Ним особисто. Віра це не тоді, коли ми видаємо щось бажане за дійсне, а коли ми відповідаємо Живому Богу на його звернення до нас.

Що зробити, щоб хворі зцілялися?

Людина, яка вірить у Бога, чудово знає про те, що її справжнє та повноцінне життя за гробом лише починається. Тут, на землі, ми переживаємо лише тимчасову підготовку до Вічності. Тому, світогляд релігійної людини в першу чергу – х р и с т о ц е н т р и ч н и й . Всі наші думки, наміри та вчинки мають бути спрямовані на здобуття тих якостей душі, які нам можуть пригодитися після смерті. Звісно, ми не легковажимо своє тіло, яке Апостол назвав «Храмом Духа Святого» (1 Кор.6:19). Однак у ставленні до хвороб маємо розуміти кілька принципових речей.

По-перше, «здоровий тіло в здоровому дусі», але аж ніяк не навпаки. Якщо ми будемо виконувати все те, вимагає від нас Церква щодо тілесної поведінки, то можемо бути впевнені  у тому, що наше тіло буде в багато кращому стані, ніж у тих, хто цього не дотримується. Зверніть увагу на святих подвижників Церкви. Удосконалюючи свій дух, вони одночасно вдосконалювали тіла. Відомо, що багато з них ніколи не хворіли, а помирали в глибокій старості.

З іншого боку, хвороби – це надзвичайно цінний інструмент для загартовування душі. Тільки в хворобах горда людина відчуває власну неміч та недосконалість. Тільки коли вона безпорадна, вона вчиться звертатись до Бога. Саме тому, чимало святих отців вважали тілесні немочі нагородою від Господа, якою вони очищають свою душу від гріхів та пристрастей. Для того, щоб хворі зцілялися завдяки по вірі, вони повинні розуміти своє життя, як частину промислі Божому. Для одних із нас Він приготував більше років, для інших – менше. І ціль християнина не зробити так, щоб Господь змінив свою думку про тривалість життя, а щоб направив наше серце прийняти визначену нам кількість років без нарікань та відчаю. І аж по цьому, якщо Йому буде вгодно, нехай продовжить наш вік та зменшить тілесні страждання.

Чому не всі молитви з вірою почуті Богом?

Господь завжди чує наші молитви. Але не варто думати, що коли не отримуємо відповіді, то Бог узагалі перестав існувати. Справа в іншому. Бог існує не лише в звичному нам причинно-наслідковому вимірі. Для Господа не існує часу: Йому одночасно відоме наше минуле, наше теперішнє та майбутнє. Ми з вами знаємо лише минуле, яке до всього ще й швидко забуваємо. Але Господь, якому відомо абсолютно все про нас, дуже часто не виконує прохань одразу, тому, що точно знає, що це буде шкідливо. Відомий навіть цікавий афоризм – Бог не має для тебе «ні», лише «так», або «так, але не зараз». Якщо Господь моментально не забирає нашої хвороби, це означає лиш, що Йому відомо, що ця хвороба нам потрібна для спасіння душі.

Я бажаю всім нам, щоб приклад святого апостола Фоми заохочував нас прагнути більшої духовної досконалості, збільшуючи свої віру, надію та любов до Бога!

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!