Если считать, что история человечества – это история жизни каждого конкретного человека живущего на земле, а история жизни человека – это история его болезней, то, безусловно, можно сделать вывод, что история человечества в некотором смысле – это среди всего прочего история развития болезней человечества.
Вот из самого утра смотрю ленту. Вы не обижайтесь конечно, ничего личного, но даже меня, спокойного и миролюбивого, и в некотором смысле набожного человека, уже откровенно воротит от вашего Дня космонавтики. Сентиментальные конвульсии россиян по поводу милой улыбки Гагарина и как-бы “их личного” покорения космоса в эти дни выглядят жалкой попыткой припомнить всему миру, что Россия – великая страна держава, а ее жители все -таки приличные и умные люди, даже несмотря на свое отвратительное поведение в обществе.
Нет никакого секрета в том, что украинцы в некотором смысле “проигрывают” русским идеологическую, информационную войну. Во-первых, русских в сети чисто математически больше. Интернет в России имеет даже свое уникальное название “рунет”, поскольку все СМИ подконтрольны власти, и умным людям просто не интересны.
У Велику п’ятницю, яка цього року випадає 14 квітня, для загальноцерковного пошанування виносять святу плащаницю. Вірні впродовж двох діб – до свята Великодня – приступають до цієї святині та поклоняються їй. За своїм походженням плащаниця, звичайно ж, корінням сягає часу Страсної п’ятниці, та символізує той погребальний саван, у якому було загорнуте тіло Спасителя.
Чомусь завжди “по-замовчуванню” вважав, що це не земля є власністю людей, які там народилися, але саме люди, в певному сенсі, є власністю тієї землі. Увесь світ, всі адекватні та мислячі люди, завжди сприймали це за норму. Симоненка пам’ятаєте? – “Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину”.
У цьому невеличкому тексті я спробую поділитись з вами своїми міркуваннями щодо останніх подій в Україні та світі, порівнюючи інформацію з життя, з новин та останніх спостережень із Декалогом – Десяти Заповідями Господніми. Маю надію, що це вийшло цікаво не тільки мені.
Дуже часто люди приходячи до храму очікують, що Бог усіма можливими способами буде віддячувати їм за зовнішнє благочестя ( за піст, молитву, милостиню) та, буквально, “втручатиметься” у їхнє побутове життя. Такі «віруючі» чомусь свято переконані, що Сам Господь, як мінімум – особисто, вирішуватиме для них усі існуючі проблеми, ще по мірі поступлення.
Те, що відбувається нині в стосунках Росії та України – не просто політична суперечка. Це справжня боротьба добра зі злом. Раніше чимало священнослужителів, які зростали на досвіді катакомбного служіння та в час гонінь, писали й проповідували про те, що Московська Патріархія – це сатанинська організація, створена в час Другої світової війни Й.Сталіним, як один із важелів комуністичної пропаганди та контролю за свідомістю населення.
Православна традиція навчає нас не вірити власним переживанням. У певному сенсі, метою Церкви є розбудити, привести до тями, зняти з нас рожеві окуляри та переселити зі світу фантазій в реальний, справжній світ. На час Великого посту вміння тримати себе в руках, котролювати власні думки та емоції – це надзвичайно важлива християнська риса.
