Офіційних документів щодо цього питання наша Церква ще не приймала та звернень щодо цього до нас поки не було. Як цілком приватне міркування священика, в свою чергу, можу сказати таке. Існує ціла низка питань, які завжди будуть предметом суперечок у суспільстві.
Коли мене просять розповісти про власне дитинство, я ніяковію. Мені не можна ставити таких питань. Чому? Почну трохи з далеку. Колись я був у Римському метро. Перед тим, як ми увійшли до вагону, наш гід категорично попередив: в Європі не завжди зрозуміють, коли ви поступитеся місцем старшій людині.
Сподіваюся, вас не треба переконувати в очевидній істині, що кожна свічка, придбана в храмах Московського Патріархату, – це черговий куплений вами патрон для вбивства нас і наших дітей. І я зовсім не перебільшую. Але, що таке свічка, в порівнянні з неймовірними, багатомільйонними прибутками Росії, які вона отримує від українців, які активно користуються російськими соцмережами?
Ми б могли не звертати уваги на поразки, але не вміємо, бо нас цьому ніхто не вчив. Проблема, про яку ми будемо говорити, – це пряме свідчення того, що ми не дозволяємо помилятися та програвати самим собі, і вже тим більше – ми не прощаємо помилок іншим, особливо якщо ці помилки хоч трохи дотичні до нас і наших інтересів.
Безсумнівно, різниця між чоловіками та жінками таки існує. Дехто навіть каже, що чоловіки з Марсу, а жінки – з Венери. Звісно, це не так. Якщо вже послуговуватися такою алегорією, то швидше чоловіки з Марсу, а жінки, десь із Снікерса. Правда полягає в тому, що дві людські статі є половинками однієї і тієї ж людської природи – «первозданного Адама з ребром».
Як не дивно, моя стаття про перемогу священика московського патріархату в телевізійному шоу виявилася надзвичайно потрібною. З’ясувалося, що багато людей дійсно не розуміють таких простих, очевидних, але важливих речей. А ще більша біда в тому, що мої «опоненти» навіть й не намагалися зрозуміти мене.
Одразу попереджаю. Цим текстом я не відкрию вам нічого нового. Мої постійні читачі чудово знають моє ставлення до телебачення та різного роду телевізійних шоу. Цю замітку я, радше, роблю для самого себе. Щоб зафіксувати власні думки про це на кінець квітня 2017-го.
У Церковній свідомості покаяння – це не просто визнання за собою вчиненого злочину. Гріх, як і будь-яку хворобу, недостатньо тільки визнати. Вслід за поставленим діагнозом, всяку значну хворобу потрібно довго та ретельно лікувати. Біблія нам показує ідеал щирого покаяння одного чиновника, який після того, як повірив у Спасителя зовсім перестав красти, а усім кого образив повернув вчетверо більше (Лк.
Ви можете погоджуватися з тим що я напишу, а можете ні. Це ваше право. Однак, мій обов’язок не лише, як священика, але й як звичайного християнина сказати правду про те, що я відчуваю. Сказати про те, що мені не байдуже. Кожного разу я щиро посміхаюся, коли мої тексти на інших сайтах підписують «блогер-протоієрей» .
